Наукові записки

НЕЙРОПСИХОЛОГІЧНА МОДЕЛЬ ЗВОРОТНОГО ЗВ’ЯЗКУ В ЛОГОПЕДИЧНІЙ КОРЕКЦІЇ

2025-11-14T12:31:42+02:00

В ЛОГОПЕДИЧНІЙ КОРЕКЦІЇ

У статті розглянуто зворотний зв’язок як центральний механізм логопедичної корекції та запропоновано нейропсихологічну модель зворотного зв’язку, яка інтегрує три традиційні типи зворотного зв'язку – знання про результат, знання про виконання та контингентне підкріплення – із сучасними уявленнями про функціонування мозку, принципи нейропластичності та моторного навчання. KP-зворотний зв’язок, наданий на ранніх етапах корекції, сприяє формуванню нових артикуляційних програм через активацію префронтальної кори, зон TPO та мозочка, забезпечуючи навчання через помилки. KR-зворотний зв’язок стає більш ефективним на пізніших етапах – він стимулює оцінювання результатів дії, активує систему самоконтролю та формує метакогнітивні навички мовленнєвого моніторингу. Поведінкове підкріплення, зокрема соціальне чи матеріальне заохочення, впливає на систему винагороди (дофамінергічні структури), забезпечуючи мотиваційне підкріплення мовленнєвих реакцій.

Окрему увагу приділено опису нейрофізіологічного підґрунтя зворотного зв’язку: участі додаткової моторної зони, премоторної кори, базальних гангліїв і сенсомоторних асоціативних ділянок. Показано, що мовленнєве навчання активує ті ж механізми, що і засвоєння нових рухових навичок: поступове перенесення контролю від префронтальних зон до автоматизованих моторних схем. Стаття аналізує нейропсихологічні функції KP, KR і підкріплення, подає порівняльну таблицю їх дії, формулює практичні рекомендації для логопедів щодо застосування зворотного зв'язку з урахуванням індивідуальних потреб клієнтів та етапу корекції. Робота має міждисциплінарний характер, поєднуючи нейронаукові, психолого-педагогічні й логопедичні підходи, та може бути корисною для вдосконалення практики мовленнєвої терапії у дітей і дорослих із порушеннями мовлення.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЖЕСТОВОЇ МОВИ У ДІТЕЙ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ ТА РОЗЛАДАМИ АУТИСТИЧНОГО СПЕКТРУ

2025-11-14T14:57:06+02:00

У статті розглянуто особливості комунікації дітей з подвійною нозологією – порушенням слуху та розладами аутистичного спектру (РАС), з акцентом на використання жестової мови як головного засобу взаємодії. Автори підкреслюють складність своєчасної діагностики слухових порушень у дітей з РАС через перетин мовленнєвих і поведінкових симптомів, притаманних обом станам. Окрему увагу приділено труднощам, що виникають у сенсорній переробці звуків, а також феномену ехолалії в контексті жестової мови.

На основі сучасних досліджень автори розглядають зв’язок між моторними навичками, мовленнєвим розвитком і здатністю до використання жестової мови. Показано, що діти з РАС мають вищий ризик мовної депривації, гірше розпізнають емоції, демонструють слабші практичні навички, а також мають порушення у праксисі, що впливає на якість жестового мовлення. Акцент зроблено на труднощах використання міміки в лінгвістичному та емоційному контекстах, а також на важливості відокремлення мімічних ознак, пов’язаних із граматикою жестової мови, від виразів емоцій.

У статті обґрунтовано необхідність інтеграції жестового та вербального мовлення для ефективного спілкування і навчання таких дітей. Автори підкреслюють, що навіть діти з раннім зануренням у жестову мову (наприклад, ті, що виховуються в родинах нечуючих) демонструють комунікативні особливості, зумовлені саме нейробіологічною природою РАС, а не лише обмеженим досвідом. Це, у свою чергу, впливає на їхню соціальну інтеграцію та якість життя.

Автори наголошують на високому ризику мовної та соціальної депривації в цієї категорії дітей, що може посилювати ізоляцію. У статті обґрунтовано необхідність подальших досліджень і розробки адаптованих корекційно-розвивальних програм. Надано рекомендації щодо інтеграції жестового та вербального компонентів у навчальному процесі. Робота стане корисною для фахівців у сфері спеціальної освіти, батьків та педагогів, які взаємодіють із дітьми з подвійною формою порушень.

УКРАЇНСЬКА МОВА У ФОКУСІ ЗАГАЛЬНОНАУКОВИХ І ЛІНГВОДИДАКТИЧНИХ СТУДІЙ

2025-11-14T15:25:09+02:00

У нових соціальних умовах українська мова стає водночас об’єктом наукової та інструментом когнітивної й інформаційної діяльності. Актуальність статті зумовлена потребою узагальнення сучасних дослідницьких завдань і методів у галузі україністики та лінгводидактики, зокрема кореляції нової наукової парадигми та інтегрованого методологічного підходу в умовах цифрової трансформації та глобалізації.

У статті розглянуто особливості розвитку сучасної україністики та лінгводидактики в контексті змін, викликаних поширенням міждисциплінарного підходу та цифровізацією. Акцентовано, що українська лінгвістика демонструє тенденцію до інтеграції з іншими галузями наукового знання: соціологією, психологією, журналістикознавством, теорією комунікації, культурологією, що сприяє дослідженню мови як складного соціокультурного явища. Висловлено думку щодо змін у методології науки, зокрема адаптації та модифікації загальнонаукових і спеціальних методів до нових завдань досліджень. Особливу увагу приділено дискурсивному аналізу, який стає одним із основних методів дослідження філологічних явищ, та соціолінгвістичним методам і принципам їх застосування. Зазначено, що українська мова є не лише об’єктом наукового аналізу, а й інструментом пізнання та комунікації в епоху штучного інтелекту. Окреслено методологічні пріоритети в українській лінгводидактиці, зосереджено увагу на ролі української мови у формуванні комунікативної компетенції в цифровому середовищі.

Завдання лінгводидактики та функціонування української мови у взаємодії зі штучним інтелектом пов’язані спільною метою – забезпечити сучасному громадянинові здатність використовувати мову як ефективний інструмент у повсякденній активності, а також у навчанні, професійній діяльності та цифровому світі, зберігаючи при цьому національну мовну ідентичність.

ФОРМУВАННЯ ФАХОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГІВ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ ТРАНСПОРТНОЇ ГАЛУЗІ НА ОСНОВІ АВТОСИМУЛЯТОРІВ: ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ

2025-11-27T14:23:10+02:00

У статті проаналізовано інноваційні підходи до формування фахової компетентності майбутніх педагогів професійного навчання транспортної галузі з акцентом на використання автосимуляторів. В умовах цифровізації освітнього простору та оновлення технологічної бази транспортної галузі особливої актуальності набуває підготовка педагогів, здатних ефективно поєднувати технічні знання, цифрові навички та методичну майстерність. Авторами розглянуто сутність поняття фахової компетентності як поліструктурного утворення, що охоплює когнітивний, мотиваційний, аксіологічний та діяльнісний компоненти.

Стаття містить класифікацію автоігрових симуляторів (розважальні, навчальні, професійні) з прикладами та характеристиками, а також аргументацію їхнього педагогічного потенціалу. Наведено приклад реалізації симуляційного підходу в курсі «Правила дорожнього руху», де здобувачі вищої освіти проходили тренування з маневрування, дотримання правил дорожнього руху, аналізували власні дії та моделювали авторські заняття для професійної (професійно-технічної) освіти. Автосимулятори виконують низку функцій: навчальну, тренувальну, мотиваційну, діагностичну, інноваційну, економічну, екологічну, соціальну та дослідницьку. Зазначено, що їх інтеграція у VR/AR-платформи, хмарні сервіси (Moodle, Google Classroom) та дуальну модель освіти дозволяє розширити можливості професійної підготовки та підвищити її ефективність. Стаття доводить, що автосимулятори є не лише інструментом формування технічних умінь, а й ефективним засобом розвитку професійної рефлексії, цифрової грамотності, педагогічної адаптивності та інноваційного мислення, необхідних сучасному викладачеві транспортної галузі. Висвітлено перспективи поширення цієї практики в українській системі професійної освіти та важливість інтеграції симуляторів у міждисциплінарну підготовку педагогічних кадрів.

ЕМОЦІЙНЕ СПРИЙНЯТТЯ СВІТУ ДІТЬМИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ: СУЧАСНА МЕТОДОЛОГІЯ

2025-11-27T15:31:21+02:00

У статті висвітлюється актуальна проблема сучасної методології емоційного сприйняття світу дітьми дошкільного віку. Встановлено, що методологія є основою дослідження, оскільки допомагає виявити об’єктивні закономірності виховання дітей дошкільного віку та врахування їх у процесі емоційного сприйняття світу дитиною через встановлення взаємозв’язків та взаємозалежностей між різними явищами і процесами. Доведено, що методологія одночасно є вченням і системою принципів побудови теоретичної і практичної діяльності, що відображає педагогічну дійсність та її відображення у педагогічній науці. Методологічну основу дослідження емоційного сприйняття світу дітьми дошкільного віку становлять: загальнофілософські закони пізнання світу, онтології буття, осмислення себе і життя; загальнонаукові положення про емоції як особистий феномен, емоційний розвиток дитини, емоційний інтелект, ідеї гуманістичної психології, гуманістичної педагогіки, ідеї про гуманізацію виховного середовища, закономірностей розвитку особистості раннього віку.

Розкрито системний (вивчення закономірностей феномену емоційного сприйняття світу у дітей дошкільного віку у всіх його проявах, зв’язках та взаємозалежностях), аксіологічний (визначає моральні цінності як основу емоційного сприйняття світу та реагування на реальність), інтегративний (ґрунтується на ефективному об’єднанні різних частин чи галузей в одне ціле задля результату), особистісно орієнтований (спрямований на створення умов для саморозвитку, самовираження та самореалізації дитини, на розвиток емоційної сфери, здатності пізнавати світ, рефлексії, творчості та відповідної поведінки) та компетентнісний (передбачає активне залучення дітей дошкільного віку до розв'язання реальних життєвих ситуацій, що сприяють розвитку особистості дитини через емоційне сприйняття світу) наукові підходи. Підтверджено,що застосування зазначених методологічних підходів надає можливість представити емоційне осягнення світу дітьми дошкільного віку як систему науково обґрунтованих ідей, положень, педагогічних дій виховання у закладі дошкільної освіти.

ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ МАТЕМАТИКИ В ЗАКЛАДАХ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ЗА SCRUM ТЕХНОЛОГІЄЮ

2025-11-27T15:57:42+02:00

В ЗАКЛАДАХ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ЗА SCRUM ТЕХНОЛОГІЄЮ

У статті розглядається можливість використання SCRUM-технології в процесі навчання математики у закладах загальної середньої освіти в умовах реалізації Концепції «Нової української школи». Актуальність теми зумовлена необхідністю пошуку ефективних освітніх підходів, які забезпечують розвиток математичної компетентності учнів, підвищення мотивації, залучення до активної навчальної діяльності. Акцентується увага на специфіці SCRUM як проєктної методики, адаптованої до потреб освітнього процесу у форматі EduScrum. Основними структурними компонентами даної технології виступають спринти, SCRUM-дошка, щоденні стендапи, ретроспективи та командна взаємодія. Підкреслюється важливість дотримання базових принципів EduScrum, серед яких: розподіл відповідальності між учасниками освітнього процесу, організація навчальної діяльності у форматі командної роботи, поетапність засвоєння навчального матеріалу, візуалізація прогресу, рефлексія та самооцінювання. Описано модель організації навчання математики за SCRUM: формування навчального беклогу, розподіл тем на спринти, постановка цілей, планування, реалізація та оцінювання результатів.

Особлива увага приділяється підготовці учнів до роботи за новою технологією. Розкрито переваги впровадження SCRUM у навчальний процес: підвищення мотивації, розвиток комунікаційних та соціальних навичок учнів. Наголошується на зміні ролі вчителя – від транслятора знань до фасилітатора, який координує, підтримує та надає зворотний зв'язок. Визначено методичні стратегії проєктування освітнього контенту, що сприяють ефективному засвоєнню математичного матеріалу через командну та структуровану діяльність. SCRUM позиціонується як перспективний інструмент реалізації компетентнісного підходу в навчанні математики. Наголошено на викликах та перспективах впровадження методики у шкільну практику, зокрема необхідність підготовки педагогів та адаптації навчального середовища. У підсумку, SCRUM подається як перспективна технологія навчання математики, що здатна зробити його більш ефективним.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОНЛАЙН-РЕСУРСІВ ПІД ЧАС ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В НУШ

2025-11-27T16:13:07+02:00

Використання онлайн-ресурсів у Новій українській школі під час вивчення літератури може значно покращити освітній процес, зробивши його більш інтерактивним, доступним та цікавим для учнів. Інформаційно-комунікаційні технології надають можливість для інтерактивного, особистісно орієнтованого навчання, що відповідає потребам сучасних учнів, які навчаються в умовах цифровізації. ІКТ стають інструментом, що сприяє активній участі учнів у освітньому процесі, підвищуючи їхню мотивацію та інтерес до літератури.

Сьогодні, у результаті трансформації освіти, учні повинні вміти аналізувати твори, порівнювати тексти вітчизняних та зарубіжних авторів, а також висловлювати власну думку щодо прочитаних матеріалів. Для підвищення рівня зацікавленості учнів творами українських письменників вчителям необхідно вміло застосовувати сучасні інформаційно-комунікаційні технології. Онлайн-інструменти, такі як віртуальні бібліотеки, аудіокниги, інтерактивні вправи, відеоматеріали та онлайн-платформи для обговорення, допомагають учням глибше зануритися у світ художнього твору, розвивати критичне мислення та творчі здібності. Електронні бібліотеки, аудіокниги та інтерактивні видання дозволяють учням отримати доступ до широкого кола творів, зокрема тих, які не представлені в традиційних підручниках. Це допомагає розширити досвід читання та ознайомити учнів з різними жанрами та стилями літератури. Інтерактивні вправи, вікторини та дискусійні форуми стимулюють учнів аналізувати прочитане, висловлювати власні думки та обговорювати твір з іншими.

Використання мультимедійних ресурсів, таких як відео, аудіо та анімація, робить процес вивчення літератури більш захопливим та емоційним. Це сприяє підвищенню мотивації учнів до читання та вивчення літератури. Онлайн-ресурси дають змогу адаптувати освітній процес до індивідуальних потреб та можливостей кожного учня. Робота з онлайн-ресурсами сприяє розвитку цифрової грамотності, комунікативних навичок, співпраці та критичного мислення, які необхідні для успішної адаптації в сучасному світі.

МЕТОДИКА ПРОЧИТАННЯ СЛОВНИКОВОЇ СТАТТІ: КЕЙС-СТАДІ НА МАТЕРІАЛІ ЛЕКСЕМ ‘ТРАНСЛІТЕРАЦІЯ’ / ‘TRANSLITERATION’ І ‘СЛОВОТВІР’ / ‘WORD-BUILDING’

2025-11-27T16:45:52+02:00

У статті запропоновано методику прочитання словникової статті з використанням кейс-стаді як методу, що спирається на реальні або вигадані ситуації. Такий підхід дозволяє випрацювати власні практичні навички роботи з різними словниками на матеріалі конкретних словникових статей. В межах цієї розвідки розглянуто вхідні слова/лексеми ‘транслітерація’ і ‘словотвір’ в українських етимологічних і тлумачних словниках, ‘transliteration’ і ‘word-building’ – в англійських лексикографічних джерелах відповідно. Підтверджено, що першочерговим кроком при роботі із словниками є встановлення типу словника: етимологічний, тлумачний, перекладний, термінологічний тощо, та його лексикографічних параметрів. Наступним обов’язковим етапом є ознайомлення з передмовою, де зазвичай прописано алгоритм подання інформації у словниковій статті, та переліком скорочень (позначок мов, галузей, граматичних категорій та ін.).

Методика прочитання словникової статті безпосередньо містить попереднє ознайомлення з її повним текстом, декодування скорочень, повний аналіз словникових дефініцій як основний компонент лексикографічного аналізу та критичний аналіз. Застосування аналогічної методики прочитання словникової статті для тієї самої лексичної одиниці до словників різних типів дає змогу отримати найбільш вичерпну та об’єктивну інформацію.

Перспективним вбачається деталізований опис методик прочитання словникових статей для окремих типів словників з метою визначення їх особливостей з подальшим укладанням методичних рекомендацій щодо використання таких спеціалізованих методик залежно від спрямуванням наукового дослідження.

Доведено, що аналіз дефініцій каузальних домінант у тлумачних слониках уможливив виділення каузальних семем у всіх мовах вивчення та подальше встановлення спільних і відмінних вертеральних типів каузальності, що, зі свого боку, надало аргументації щодо часткової конвергентності концептуалізації каузальності у споріднених мовах.

АКАДЕМІЧНА ДОБРОЧЕСНІСТЬ У НАУКОВОМУ СТИЛІ МОВЛЕННЯ

2025-11-28T14:50:21+02:00

Сучасна наукова комунікація відіграє ключову роль у розвитку та поширенні знань, забезпечуючи взаємодію між науковцями незалежно від їхнього місцезнаходження та використовуваних технологій. Ця здатність дозволяє ефективно вирішувати різноаспектні наукові задачі, пов’язані з добором, аналізом та передачею інформації, з обов'язковим дотриманням етичних норм. Особливого значення наукова комунікація набуває в процесі проведення досліджень, обговорення складних проблем та вирішення суперечностей через полеміку й дискусії.

У контексті підготовки фахівців вищої освіти, зокрема магістрів та докторів філософії, дисципліни «Академічне письмо», «Академічна доброчесність в науці», «Наукова комунікація» є такими, що формують ключові вміння для успішного проведення наукових досліджень та подальшої професійної діяльності, сприяючи конструктивному діалогу у науковій спільноті. Академічна доброчесність, як невід’ємна складова професійної комунікації, забезпечує чесність, об’єктивність та прозорість наукової діяльності.

Змістові модулі зазначених дисциплін спрямовані на формування у здобувачів необхідних компетентностей для грамотного, точного та зрозумілого висловлення думок в усній та письмовій науковій комунікації, з дотриманням етичних норм та принципів академічної доброчесності. Дисципліни охоплюють такі ключові аспекти, як формування академічної культури, професійна комунікація та робота з джерелами інформації. Метою є забезпечення майбутніх фахівців знаннями та інструментами, необхідними для дотримання вимог доброчесності, формування культури наукової комунікації та відповідального ставлення до наукової праці.

Вивчення цих дисциплін допомагає здобувачам сформувати цілісне уявлення про наукову комунікацію як механізм розвитку науки, засвоїти особливості усної та писемної форм наукової мови, набути навичок ефективного представлення наукових знань та опанувати механізми зворотного зв’язку. Таким чином, це сприяє формуванню культури академічного письма та комунікації, що є запорукою довіри до результатів наукових досліджень.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ ЦІННІСНОГО ПІДХОДУ У ВИХОВАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2025-11-28T15:10:41+02:00

У статті досліджується проблема формування ціннісних орієнтацій молодших школярів. Визначено актуальність теми у зв’язку із змінами в сучасній системі освіти України, що зумовлені глобальними світовими і суспільними викликами. Проведено аналіз підходів до трактування понять «цінності», «ціннісні орієнтації». У тлумаченні даних понять акцентується увага на визначенні даних категорій як опосередкованих культурою еталонів бажаного і належного ставлення особистості до об’єктів матеріальної і духовної діяльності людей та природи.

Зроблено акцент на особливостях формування ціннісних орієнтацій молодших школярів в умовах воєнного стану. Зазначено, що виховання цінностей у молодших школярів має відбуватися з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів, опори на ідеї концепції Нової української школи, до ключових компонентів якої відноситься наскрізний процес виховання, який формує цінності особистості.

Визначено педагогічні умови реалізації ціннісного підходу у вихованні молодших школярів. Серед основних умов обґрунтовано: прийняття всіма учасниками виховної взаємодії суспільно значущих цінностей як власних переконань, прояв відповідної поведінки в конкретних ситуаціях життєдіяльності; цілеспрямована та систематична співпраця вчителя початкової школи з батьками молодших школярів для реалізації аксіологічного підходу у вихованні учнів в умовах сім’ї та школи; упровадження травма-інформованого підходу в організації безпечного освітнього середовища початкової школи; використання інформаційно-комунікаційних технологій в організації сучасних форм виховання, спрямованих на формування особистісних та суспільно значущих цінностей учнів.

Розкрито перспективи використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій в організації різних форм виховання молодших школярів у процесі змішаного та дистанційного навчання.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ТА ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ ДІЛОВОГО ЕТИКЕТУ В СФЕРІ АКТИВНОГО ТА РЕКРЕАЦІЙНОГО ТУРИЗМУ

2025-11-13T15:22:31+02:00

У статті досліджено теоретико-методологічні та прикладні аспекти імплементації ділового етикету в організації активного і рекреаційного туризму. Здійснено аналіз ділового етикету як системи морально-етичних норм і правил професійної поведінки в туристичній сфері.

Вказано тлумачення терміна «рекреаційний туризм», що визначається як діяльність, яка спрямована на відпочинок, фізичне й інтелектуальне омолодження людей.

Зазначено, що на сьогодні в Україні спостерігаються позитивні зрушення у сфері активного і рекреаційного туризму, з-поміж яких основними є: поява спеціалізованих туроператорів; відкриття нових об'єктів активного відпочинку; розширення спеціалізованої бази проживання; стрімкий розвиток інфраструктури. Зі свого боку, це сприяє становленню індустрії гостинності як ефективного інструменту розвитку туристичного бізнесу.

Проаналізовано особливості й принципи застосування ділового етикету в контексті організації активного і рекреаційного туризму. Важливо, щоб імплементація принципів ділового етикету в туристичній сфері відбувалася з урахуванням нормативно-правової бази туристичної діяльності.

Обґрунтовано вплив дотримання правил ділового етикету на ефективність взаємодії між суб'єктами туристичної діяльності, якість туристичних послуг і конкурентоспроможність туристичних підприємств. Професійні етичні норми виконують комплексну функцію у структуруванні та впровадженні послуг пригодницького й оздоровчого туризму, суттєво впливаючи на компоненти цього бізнес-напрямку.

Доведено, що підвищенні вимоги до безпеки клієнтів, необхідність детального інформування щодо характеристик туристичних продуктів, а також використання природних ресурсів висувають особливі вимоги до активного й рекреаційного туризму.

Розроблено практичні рекомендації щодо впровадження і вдосконалення етичних стандартів у діяльності підприємств, які спеціалізуються на активному й рекреаційному туризмі.

ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНИХ ТА ЕТИЧНИХ ЦІННОСТЕЙ У БІЙЦІВ ССО

2025-11-28T15:31:29+02:00

Сили спеціальних операцій Збройних Сил України є не просто елітним військовим формуванням, а структурою, що втілює сучасну філософію ведення війни: асиметричну, високотехнологічну, морально вмотивовану. Основу боєздатності таких підрозділів становить не лише фізична витривалість чи технічна досконалість, а й високий рівень моральної свідомості. Саме тому підготовка особового складу ССО передбачає системну роботу над формуванням морально-етичних орієнтирів, що узгоджується з положеннями військової етики.

У статті висвітлено проблему формування морально-етичних цінностей у військовослужбовців Сил спеціальних операцій Збройних Сил України як ключового чинника їхньої професійної підготовки та бойової ефективності. Автори акцентують увагу на тому, що успішне виконання завдань спеціального призначення неможливе без високого рівня моральної зрілості, вольової стійкості, відповідальності, самодисципліни та здатності до самопожертви. У публікації подано системний аналіз моральних якостей, які необхідно цілеспрямовано виховувати у майбутніх спецпризначенцях, зокрема: честь, чесність, братерство, патріотизм, відповідальність і моральна витримка.

Стаття описує багаторівневу модель формування етичних орієнтирів, яка реалізується протягом кількох етапів підготовки бійців ССО – від початкового курсу до участі в бойових тренуваннях, максимально наближених до реальних умов війни. Особлива увага приділяється психологічним, педагогічним і нормативно-правовим аспектам процесу підготовки, а також ролі командирів, капеланів та офіцерів психологічної підтримки персоналу у цьому процесі. Розкрито значення морального вибору у кризових ситуаціях і наголошено на необхідності поєднання військової майстерності з етичними принципами поведінки. Матеріал ґрунтується на національному та міжнародному досвіді формування військової етики у структурах спеціального призначення.

ВИЩА ОСВІТА В УМОВАХ ВІЙНИ І МИРУ: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ

2025-12-06T13:59:47+02:00

Розвиток інформаційного суспільства та високотехнологічної економіки потребує масової вищої освіти, вимагає від кожної сучасної людини високого рівня освіченості та здатності до критичного мислення. У статті розглянуто та узагальнено результати вивчення (дослідження) проблем вищої освіти в умовах реформування у мирний час та воєнного стану в Україні. Проаналізовано практичний досвід організації управління, інтернаціоналізації та реалізації основних завдань діяльності закладу вищої освіти. Інтернаціоналізація освіти передбачає поширення діяльності закладів вищої освіти за кордоном, узагальнення її з міжнародними процесами реформування вищої освіти і науки, та інтегрування кращого міжнародного досвіду та практик в освітній процес, наукові дослідження і системи управління, що відіграє ключову роль у підвищенні якості вищої освіти.

Зазначено, що заклади вищої освіти повинні бути здатні ефективно реагувати на зміну потреб в освіті та професійній підготовці, адаптуватися в нових умовах освіти, яка швидко змінюється, а також засвоювати більш гнучкі форми своєї організації та функціонування. Долати виклики, загрози, впливи війни на здобувачів освіти, здійснювати наукову інноваційну діяльність в умовах воєнного стану.

Авторами розглянуто питання співпраці з науковцями провідних європейських університетів, підготовку економічно освіченого фахівця як інструменту соціально-економічного розвитку України. Змістовна освіта XXI століття повинна стимулювати розвиток усіх аспектів людського інтелектуального капіталу.

Захист і відродження України воєнного стану і повоєнного відновлення значною мірою залежить від трансформацій в освіті, що дасть можливість інституціям вищої освіти ефективно відповідати на зазначені виклики, забезпечуючи успішний організаційний розвиток і сприяти підвищенню якості вищої освіти в Україні та її конкурентоспроможності в європейському освітньому та науковому просторі.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК ПРОГРАМУВАННЯ У МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ГАЛУЗІ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

2025-12-06T14:41:28+02:00

У статті проаналізовано проблему підготовки майбутніх фахівців галузі цифрових технологій. Встановлено необхідність модернізації процесу їх професійної підготовки. Метою статті є розкрити особливості визначення і реалізації педагогічних умов процесу формування практичних навичок програмування у майбутніх фахівців галузі цифрових технологій. Встановлено, що трансформаційні процеси, зумовлені розвитком цифрового суспільства, сприяли інтенсивній інтеграції цифрових технологій у професійну діяльність фахівців різних галузей, особливо у галузі цифрових технологій. На основі аналізу літератури з проблеми дослідження встановлено, що умова – це сукупність факторів, які сприяють розв’язанню конкретних педагогічних завдань і забезпечують досягнення визначених освітніх цілей. Для виокремлення педагогічних умов формування практичних навичок програмування у майбутніх фахівців галузі цифрових технологій було враховано вимоги ринку праці до них. Визначено педагогічні умови для ефективного формування практичних навичок програмування у майбутніх фахівців галузі цифрових технологій із застосуванням інноваційних методів, прийомів та засобів, які сприятимуть розвитку мотивації майбутніх фахівців до пізнавальної діяльності, ефективному засвоєнню фахових дисциплін, а також формуванню практичних навиків програмування. Зазначено, що створення сприятливих педагогічних умов є необхідним для підготовки конкурентоспроможного, інформаційно грамотного фахівця, здатного ефективно функціонувати в умовах сучасного суспільства.

АКТУАЛЬНІСТЬ РОЗВИТКУ М’ЯКИХ НАВИЧОК ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ НА УРОЦІ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

2025-12-06T15:02:22+02:00

У статті обґрунтовано актуальність розвитку м’яких навичок (soft skills) у дітей молодшого шкільного віку в умовах реалізації концепції Нової української школи. Акцентовано на важливості переорієнтації освітнього процесу на всебічний розвиток особистості, зокрема через фізичне виховання як ефективний інструмент формування соціально значущих компетентностей. З огляду на зростаючий суспільний запит на виховання учнів, здатних до ефективної комунікації, креативності, емоційної стабільності, критичного мислення, співпраці та саморегуляції, уроки фізичної культури розглядаються як потенційно сприятливе середовище для інтеграції м’яких навичок у навчальний процес. Аналіз теоретичних джерел та результатів анкетування вчителів фізичної культури засвідчив високий рівень усвідомлення значущості soft skills у професійному середовищі, позитивне ставлення до ідеї їх розвитку у рамках уроків фізичної культури, а також зацікавленість педагогів у впровадженні нових методик. Водночас виявлено потребу у створенні науково обґрунтованих педагогічних технологій і методичного забезпечення, що сприятиме практичній реалізації визначеного завдання.

У процесі дослідження також проаналізовано сучасні освітні тренди, що визначають зміни у змісті початкової освіти, зокрема щодо інтеграції соціально-емоційного навчання в шкільну програму. Зазначено, що фізична культура як навчальний предмет має унікальні можливості для поєднання рухової активності з розвитком міжособистісних навичок, що дозволяє формувати позитивний психологічний клімат у класі та сприяти гармонійному розвитку дитини.

У статті також наголошено на необхідності переосмислення змісту, форм і методів проведення уроків фізичної культури відповідно до сучасних вимог та цінностей освіти, орієнтованої на розвиток особистості учня. Представлені результати можуть бути використані як теоретичне підґрунтя для подальших досліджень та впровадження педагогічних інновацій у початковій ланці освіти з метою формування м’яких навичок у молодших школярів.

ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ НА УРОКАХ ІСТОРІЇ ЗА КОМПЕТЕНТНІСНИМ ПІДХОДОМ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

2025-12-06T15:29:40+02:00

Впровадження ефективних методів навчання є ключовим фактором для забезпечення високої якості освітнього процесу в закладах загальної середньої освіти. Особливу роль відіграють методи самостійного навчання, які активізують пізнавальну діяльність учнів, сприяють розвитку критичного мислення та самостійної освітньої діяльності.

У статті розглядаються сучасні підходи до застосування методів самостійної пізнавальної діяльності на уроках історії, що спрямовані на оптимізацію освітнього процесу та підвищення зацікавленості учнів. Метою дослідження є аналіз освітніх технологій, методичних прийомів і засобів, що сприяють ефективному розвитку навичок самостійної навчальної діяльності учнів на уроках історії в контексті компетентнісного підходу Нової української школи.

Визначено основні переваги методів самонавчання, які можуть бути використані для стимулювання комунікаційних навичок, розвитку критичного мислення та творчого потенціалу школярів. Проаналізовано організацію самостійної навчальної діяльності на уроках історії в контексті компетентнісного підходу. Оцінено стан сформованості вмінь учнів щодо самостійної роботи в процесі вивчення історії. Запропоновано вдосконалення методичних та практичних прийомів організації самостійної пізнавальної діяльності здобувачів освіти.

Результатом вивчення історії в сучасному загальноосвітньому навчальному закладі має бути не лише засвоєння фактів, понять, імен, зв’язків та тенденцій, а й формування ключових та предметних компетентностей, які сприятимуть розвитку самоосвіти учнів. Це включає в себе розвиток навичок самостійної пізнавальної діяльності, критичного мислення, здатності до нестандартного та творчого розв’язання проблем, а також усвідомлення сенсу вивченого матеріалу та застосування набутих знань і навичок у реальних життєвих ситуаціях.