Наукові записки

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ПЛАВАННЯ ТА ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ ЗІ ЗДОБУВАЧАМИ ОСВІТИ ПІД ЧАС ЛІТНЬОГО ТАБІРНОГО ЗБОРУ

2025-06-19T16:44:42+03:00

У статті розглянуто організаційно-методичні особливості застосування засобів легкої атлетики і плавання зі здобувачами освіти в процесі літнього табірного збору. Визначені мета, оздоровчі та виховні задачі в процесі проведення різних форм організації занять фізичними вправами в закладах освіти. Передбачені очікувані результати навчання здобувачів освіти в процесі літнього табірного збору. Визначено, що здобувачі вищої освіти повинні оволодіти руховими уміннями і навичками в плаванні та базових видах легкої атлетики; здійснювати процес навчання відповідно до вимог Нової української школи та навчальної програми з фізичної культури з урахуванням індивідуальних особливостей учнів.

Мета статті полягає у визначенні організаційно-методичних особливостей застосування засобів плавання і легкої атлетики в процесі літнього табірного збору зі здобувачами освіти.

Удосконалено зміст програми «Літнього табірного збору», що відповідає головним завданням та спрямований на формування у здобувачів освіти знань та умінь знань щодо ефективного використання плавальних та легкоатлетичних вправ для зміцнення здоров’я учнів, удосконалення функціональних можливостей організму, набуття знань з предмету, виховання інтересу до занять даними видами спорту.

Основним засобом діагностики результатів «Літнього табірного збору» була сумарна оцінка, яка включала всі види роботи: практичну – щодення робота на стадіоні та у природному водному середовищі; виконання залікового нормативу з плавання і легкої атлетики; участь у змаганнях з плавання і з легкої атлетики.

Доведено, що регулярні заняття за програмою «Літнього табірного збору» протягом двох тижнів суттєво покращили не лише фізичну підготовленість здобувачів освіти, а також сприяли позитивній оцінці з техніки плавання й обраного виду легкої атлетики.

ІНОЗЕМНА МОВА ДЛЯ АКАДЕМІЧНИХ ЦІЛЕЙ: ЗБАЛАНСОВАНІСТЬ СТРУКТУРИ ТА ЗМІСТУ КУРСУ ДЛЯ АСПІРАНТІВ

2025-07-07T17:38:06+03:00

У статті досліджено питання побудови ефективного курсу з іноземної мови для академічних цілей (ІМАЦ) для здобувачів третього рівня вищої освіти (аспірантів). Обґрунтовано необхідність збалансованого підходу до структури й змісту курсу, який має відповідати як академічним потребам аспірантів, так і вимогам сучасного наукового дискурсу.

Зазначено, що традиційні підходи до викладання іноземної мови в аспірантурі часто не враховують специфіки академічного письма, наукової комунікації, критичного мислення та жанрової компетентності, що знижує ефективність мовної підготовки майбутніх науковців. У межах дослідження проаналізовано провідні моделі курсів ІМАЦ в європейському та вітчизняному контекстах. Вказано, що одним із ключових викликів, який постає перед закладами вищої освіти, є оновлення навчальних програм з іноземної мови для академічних цілей (ІМАЦ) для аспірантів. Зростання академічної мобільності, інтеграція України в міжнародний освітній простір і підвищені вимоги до наукової комунікації актуалізують потребу у вдосконаленні мовної підготовки майбутніх дослідників.

Авторами запропоновано оновлену структуру курсу, яка передбачає інтеграцію чотирьох основних компонентів: лінгвістичного, комунікативного, жанрового та дослідницького. Особливу увагу приділено принципам відбору навчального контенту, адаптації автентичних матеріалів, формуванню міждисциплінарних навичок та впровадженню інтерактивних форм навчання. Практичне значення дослідження полягає в розробленні методичних рекомендацій для викладачів, які здійснюють підготовку аспірантів до ефективної участі в міжнародному науковому середовищі. Стаття може стати корисною для фахівців у галузі мовної освіти, наукової комунікації та академічного письма.

ІНТЕГРАЦІЯ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ІНШОМОВНУ ПРОФЕСІЙНУ ПІДГОТОВКУ ФАХІВЦІВ МОРСЬКОЇ ГАЛУЗІ

2025-07-07T16:56:30+03:00

У статті досліджено та обґрунтовано теоретичні засади та практичні аспекти інтеграції цифрових технологій у процес іншомовної професійної підготовки фахівців морської галузі з метою підвищення їхньої комунікативної компетентності та конкурентоспроможності на міжнародному ринку праці. Перед викладачами іноземних мов постає нагальна потреба у вирішенні складного педагогічного завдання – моделювання іншомовного освітнього простору, максимально наближеного до природних умов функціонування мови. Зазначено, що засоби цифрових технологій виступають потужним інструментарієм, що забезпечує ефективне занурення здобувачів освіти у віртуальне середовище, яке імітує іншомовне освітнє середовище. Технологія навчання, що базується на зануренні у віртуальну реальність, позиціонується як інноваційний підхід, спрямований на інтенсифікацію процесу опанування усної іншомовної професійної компетентності.

Водночас іншомовна підготовка з використанням цифрових освітніх технологій не обмежується лише опануванням лінгвістичних навичок, а й спрямована на всебічний розвиток особистості майбутнього фахівця морської галузі, здатного до інноваційного підходу у вирішенні професійних завдань та успішної взаємодії в міжнародному контексті.

Оволодіння іншомовною професійною компетентністю, що відповідає міжнародним стандартам, у сучасних умовах є неможливим без інтеграції цифрових технологій в освітній процес. Вибір цих технологій здійснюється викладачем на основі чітко визначених критеріїв, серед яких: методична цінність (ефективність формування базових мовленнєвих навичок та умінь – аудіювання, говоріння, читання, письмо); релевантність (відповідність інтересам та тематиці навчального матеріалу; мотиваційний потенціал (рівень зацікавленості та внутрішньої мотивації здобувачів освітив до вивчення іноземної мови); якість засвоєння (оптимізація процесу засвоєння навчального матеріалу та розуміння іншомовних концепцій) тощо.

ФІТНЕС СИЛОВОГО СПРЯМУВАННЯ ЯК СУЧАСНИЙ СУСПІЛЬНИЙ ВИКЛИК ДО ЗДОРОВЯ’ЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ПЕДАГОГІЧНИХ ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2025-07-07T16:25:53+03:00

У статті розглядається актуальна проблема здоров’язбереження молоді в контексті сучасних суспільних викликів, зосереджуючись на фітнесі силового спрямування як ефективному засобі покращення фізичного та психологічного здоров'я студентів педагогічних закладів вищої освіти. Акцентується увага на необхідності формування здоров'язбережувальної компетентності майбутніх педагогів, оскільки вони відіграють ключову роль у формуванні здорового суспільства.

Аналізуються переваги фітнесу силового спрямування, такі як розвиток м'язової сили, витривалості, гіпертрофії м'язів, покращення функціонального стану організму, зниження рівня стресу та тривоги, підвищення самооцінки та формування естетично привабливого тіла. Розглядаються основні характеристики цього виду фітнесу, зокрема види вправ, методи тренування та рекомендації щодо їх виконання.

Визначаються виклики, з якими стикаються педагогічні заклади вищої освіти при впровадженні фітнесу силового спрямування у навчальний процес, такі як недостатня кількість кваліфікованих фахівців, необхідність адаптації програм фізичного виховання до потреб студентів та забезпечення доступності фітнес-послуг для всіх.

Пропонуються шляхи підвищення ефективності здоров'язбережувальної діяльності у педагогічних ЗВО, включаючи розробку та впровадження навчальних програм з фітнесу силового спрямування, підготовку фахівців, створення фітнес-центрів та спортивних майданчиків, проведення інформаційних кампаній та співпрацю з фітнес-центрами та спортивними організаціями.

Наголошується на важливості ролі педагогічних ЗВО у формуванні здоров'язбережувальної компетентності майбутніх педагогів, оскільки вони повинні не лише володіти знаннями, але й бути прикладом здорового способу життя для своїх учнів.

Визначаються перспективи подальших досліджень, включаючи вивчення ефективності різних методик фітнесу силового спрямування, розробку та апробацію програм фізичного виховання, а також дослідження впливу фітнесу силового спрямування на психологічний стан та академічну успішність студентів.

Стаття підкреслює, що фітнес силового спрямування є важливим інструментом для покращення здоров'я молоді та формування здорового суспільства, і педагогічних ЗВО повинні активно використовувати цей інструмент, готуючи майбутніх педагогів до роботи в умовах сучасного суспільства.

ГОТОВНІСТЬ ДО ПАРТНЕРСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЯК СКЛАДОВА ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ЗАКЛАДІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

2025-07-07T15:21:29+03:00

У статті схарактеризовано готовність до партнерської взаємодії як складову професійного іміджу майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти. Проаналізовані актуальні позиції вітчизняних науковців з питань професійного іміджу вихователів закладів дошкільної освіти та розуміння партнерської взаємодії у сфері дошкілля. Акцентовано увагу на тому, що професійний імідж майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти є вагомим аспектом їхньої успішної кар’єри, що відображає не лише зовнішній вигляд, але й внутрішні якості, професійні знання, навички та вміння; сприяє встановленню довіри та поваги з боку вихованців, їхніх батьків, колективу ЗДО, громадськості, а також підвищує ефективність освітньо-виховного процесу. Відповідно, однією із вагомих складових професійного іміджу названо сформовану у майбутніх вихователів готовність до партнерської взаємодії з усіма учасниками освітнього процесу ЗДО. Це – комплексний феномен, що включає в себе: усвідомлення важливості партнерства з батьками та іншими учасниками освітнього процесу, позитивне ставлення до співпраці, мотивацію до встановлення та підтримки партнерських відносин, знання принципів та форм партнерської взаємодії, володіння комунікативними навичками, здатність до емпатії та розуміння потреб інших, вміння вирішувати конфліктні ситуації, здатність до самоаналізу та оцінки ефективності власної діяльності, готовність до постійного самовдосконалення. Готовність майбутніх вихователів до партнерської взаємодії є ключовим аспектом їхньої професійної підготовки, що передбачає набуття не тільки фахових знань, умінь, навичок, а й особистісних та професійних якостей, мотивації до здійснення співпраці з усіма учасниками освітнього процесу закладів дошкільної освіти. Формування означеної готовності – це безперервний процес, який здійснюється не тільки у процесі навчання майбутніх фахівців дошкільної освіти, а й триває протягом усієї професійної діяльності.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА В СУЧАСНОМУ ЦИФРОВОМУ ОСВІТНЬОМУ СЕРЕДОВИЩІ

2025-07-07T14:25:42+03:00

У статті розглядаються актуальні питання інформаційної безпеки в освітньому середовищі, зокрема з акцентом на підготовку майбутніх вчителів інформатики до виховання молодого, свідомого та інформаційно-компетентного покоління. У світлі швидкого розвитку цифрових технологій та їх інтеграції в освітній процес, викладачі повинні не лише оволодіти новітніми знаннями у сфері інформаційних технологій, але й навчити здобувачів освіти критично мислити, розуміти ризики і відповідально використовувати інформаційні ресурси. Методологія дослідження базується на системному аналізі світової наукової літератури, міжнародних досліджень, а також прогресивної педагогічної практики і виховних компонентів підготовки, що дає змогу охопити широкий спектр напрямків у цій важливій темі.

Представлено детальний аналіз основних складових інформаційної безпеки, включаючи технічні, організаційні та педагогічні аспекти, які визначають безпечне навчальне середовище. Зокрема, визначено показники готовності вчителів до забезпечення захищеності інформаційних ресурсів, а також розкрито ключові компетенції вчителя у формуванні цифрової культури та цифрової грамотності здобувачів освіти. Ці компетенції включають в себе не лише знання щодо використання сучасних технологій, але й здатність навчити здобувачів освіти розпізнавати фейки, захищати свої особисті дані та дотримуватись етики у віртуальному просторі. Метою є систематизація існуючих знань та формулювання практичних рекомендацій для викладачів педагогічних університетів, акцентуючи увагу на виховних аспектах у контексті цифровізації, які мають першочергове значення для формування безпечного та ефективного освітнього середовища в умовах сучасного інформаційного суспільства.

ІНФОРМАЦІЙНА БЕЗПЕКА ОФІЦЕРІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ: ЕЛЕМЕНТИ МЕДІАГРАМОТНОСТІ В ОСВІТНІЙ ПАРАДИГМІ ЗДОБУВАЧІВ

2025-07-07T13:55:34+03:00

Інформаційна безпека посідає чільне місце у сфері національної безпеки, особливо у світлі зростаючих загроз кіберпростору. У сучасному світі, коли технології швидко розвиваються, необхідність захисту інформаційного простору стає пріоритетним завданням для військових структур. Ця розвідка присвячена дослідженню аспектів інформаційної безпеки офіцерів Національної гвардії України, зокрема аналізу елементів медіаграмотності в освітній парадигмі здобувачів вищої військової освіти.

Метою статті є виявлення сучасних загроз в інформаційному просторі та розробка рекомендацій щодо впровадження медіаграмотності як ключового елемента підготовки майбутніх офіцерів. Інформаційна безпека включає не лише технічні аспекти захисту даних, але й здатність офіцерів критично оцінювати медіаконтент, розпізнавати маніпуляції та протидіяти інформаційним атакам. Викладання елементів медіаграмотності у навчальних програмах Національної академії Національної гвардії України сприяє формуванню навичок медіаграмотного користувача і генератора медіапродукції, що є вкрай важливим для забезпечення національної безпеки.

У статті представлено аналіз сучасних методів і підходів до навчання медіаграмотності, оцінено їхню ефективність і запропоновано рекомендації щодо оптимізації освітніх програм. Особливу увагу приділено питанням розвитку критичного мислення, розпізнаванню фейкових новин та розумінню принципів роботи медіа. Впровадження цих елементів у підготовку офіцерів дає змогу значно підвищити рівень їхньої інформаційної захищеності та готовності до виконання службових обов’язків в умовах інформаційних загроз.

У результаті проведеного дослідження було встановлено, що поєднання технічних засобів захисту інформації з навичками медіаграмотності забезпечує комплексний підхід до інформаційної безпеки. Запропоновані рекомендації можуть бути використані як основа для розробки нових освітніх програм, а також для вдосконалення існуючих методів підготовки офіцерів Національної гвардії України.

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ЗАКЛАДАХ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

2025-07-04T15:13:29+03:00

У статті розглядаються методи та стратегії формування екологічної компетентності у молодших школярів у закладах позашкільної освіти. Особливу увагу приділено теоретичним і практичним аспектам екологічного виховання, його ролі у формуванні сталої екологічної поведінки, екологічної свідомості та відповідального ставлення до довкілля. Досліджено значення позашкільної освіти як важливого компонента екологічної просвіти, що сприяє розширенню знань дітей про природу, формуванню навичок екологічно доцільної поведінки та мотивації до збереження довкілля.

У дослідженні аналізуються сучасні підходи до інтеграції екологічних знань у позашкільний освітній процес, зокрема через застосування інтерактивних методів навчання, екологічних проєктів, проведення природоохоронних акцій, тематичних екскурсій, ігор, квестів та інших форм діяльності, що забезпечують практичну спрямованість екологічного виховання. Висвітлено роль педагогів та вихователів позашкільних закладів у створенні ефективного середовища для формування екологічної культури дітей.

Здійснено аналіз міжнародного досвіду реалізації екологічних програм у позашкільній освіті, розглянуто можливість адаптації успішних моделей до вітчизняних умов. Окреслено перспективи розвитку позашкільних освітніх програм в Україні, враховуючи сучасні виклики, екологічні тенденції та необхідність підвищення ефективності екологічного виховання.

На основі проведеного аналізу сформульовано низку практичних рекомендацій для педагогів та організаторів позашкільної освіти щодо удосконалення екологічного виховання молодших школярів. Запропоновано використання сучасних цифрових технологій, активне залучення дітей до екологічних ініціатив, співпрацю з громадськими організаціями та впровадження міждисциплінарного підходу до екологічної освіти. Представлені висновки можуть бути корисними для науковців, педагогів, вихователів та методистів, які працюють у сфері екологічної освіти дітей молодшого шкільного віку.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СПОРТИВНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

2025-07-04T14:53:08+03:00

Розробка концептуальних засад патріотичного виховання учнівської молоді є актуальною проблемою сучасної психолого-педагогічної науки. Уроки фізичної культури у закладах загальної середньої освіти, позакласні і позашкільні спортивно-масові виховні заходи мають для цього великий потенціал. Метою нашого дослідження є визначення теоретико-методологічних засад спортивно-патріотичного виховання здобувачів закладів загальної середньої освіти, а саме аналіз дефініції «спортивно-патріотичне виховання» як сучасної психолого-педагогічної проблеми, визначення основних принципів і субʼєктів спортивно-патріотичного виховання учнівської молоді. Проаналізувавши сучасні визначення поняття «патріотизм» і «патріотичне виховання» ми запропонували власне формулювання терміну «спортивно-патріотичне виховання». Окрему увагу було приділено вивченню основних нормативно-правових документів, які визначають стратегію патріотичного виховання української молоді в тому числі засобами фізичної культури і спорту. На їх основі нами було визначено принципи спортивно-патріотичного виховання учнівської молоді, такі як принцип цілеспрямованості, принцип систематичності й послідовності, принцип природовідповідності й доступності, принцип гармонійного розвитку усіх сторін особистості, принцип комплексного підходу, принцип свідомості і активності, принцип єдності педагогічних вимог школи, сім’ї і громадськості. Наш перелік принципів спортивно-патріотичного виховання учнів, доповнено принципами національно-патріотичного виховання, сформульованими у Концепції національно-патріотичного виховання в системі освіти України. У рамках дослідження ми також визначили субʼєктів спортивно-патріотичного виховання, які приймають безпосередню і опосередковану участь у формуванні національної свідомості підростаючого покоління. Подальшого дослідження і експериментальної перевірки потребує питання практичної реалізації ідей спортивно-патріотичного виховання учнівської молоді в межах закладів загальної середньої освіти і поза ними.

ФІЗИЧНЕ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ І МОЛОДІ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ДУМЦІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ: СУЧАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ІНТЕРПРИТАЦІЇ

2025-07-04T14:17:43+03:00

Важливим аспектом педагогічної науки, спрямованої на формування теоретичних і практичних засад національного виховання підростаючого покоління, є вивчення й узагальнення вітчизняного педагогічного досвіду фізичного виховання дітей і молоді, оскільки наукове вирішення сучасних освітніх проблем неможливе без знання педагогічної спадщини минулого.

У статті проаналізовано наукові розвідки сучасних учених щодо дослідження теорії й практики фізичного виховання в спадщині вітчизняних педагогів другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Встановлено, що на сучасному етапі розширилось предметне поле теоретичних досліджень із вивчення поглядів вітчизняних педагогів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. на фізичне виховання підростаючого покоління. Аналіз досліджень сучасних учених засвідчує, що розкриття значення фізичного виховання у процесі формування гармонійно розвиненої особистості, формування в молодого покоління здорового способу життя займали чільне місце в працях передових вчених, педагогів означеного історичного періоду. На сьогодні є низка праць, у яких схарактеризовано внесок педагогів-просвітників (І. Боберського, О. Духновича, І. Миропольського, С. Русової, І. Ставровського, К. Ушинського та ін.) у розвиток фізичного виховання дітей та молоді, проаналізовано їхню роль у розбудові вітчизняної системи фізичного виховання.

Здійснений історіографічний аналіз теорії й практики фізичного виховання в спадщині вітчизняних педагогів другої половини ХІХ – початку ХХ ст. репрезентує можливості не лише подальшого вивчення означеної проблеми, а й практичного втілення позитивного історико-педагогічного досвіду в реалії вітчизняної системи освіти на сучасному етапі.

Подальшого розгляду потребують організаційні та змістові аспекти фізичного виховання в історії вітчизняної педагогіки.

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ОСВІТИ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2025-07-04T13:56:55+03:00

У статті розглянуто теоретико-методичні основи підготовки здобувачів вищої технологічної освіти до професійної діяльності, з акцентом на роль позааудиторної роботи у цьому процесі. Висвітлено сучасні вимоги до професійної компетентності вчителя технологій, які включають володіння методиками навчання, організацію проєктно-технологічної діяльності учнів, використання сучасних педагогічних та цифрових технологій, інтеграцію елементів декоративно-прикладного мистецтва та розвиток технологічної культури. Визначено низку компонентів професійної компетентності майбутнього вчителя технологій. Розглянуто основні підходи до підготовки здобувачів вищої технологічної освіти.

Особливу увагу приділено позааудиторним формам діяльності, зокрема майстер-класам та воркшопам, які є ефективним інструментом професійного становлення студентів спеціальності 014.10 (Середня освіта. Трудове навчання та технології). Проаналізовано підходи до формування професійної компетентності студентів через залучення їх до проведення освітніх майстер-класів для школярів закладів загальної середньої освіти. Визначено ключові напрями ефективності позааудиторної діяльності, серед яких: удосконалення предметних знань, формування практичних навичок взаємодії з учнями різних вікових груп та категорій, розвиток гнучкості в педагогічних підходах, розширення професійного світогляду, ознайомлення з матеріально-технічними умовами навчальних майстерень у ЗЗСО.

Наголошено на важливості інтеграції педагогічного досвіду, впровадження інноваційних педагогічних підходів та подальших наукових досліджень у сфері організації позааудиторної підготовки майбутніх учителів технологій. Запропоновано для подальших наукових розвідок дослідження напрямів удосконалення методичної підтримки студентів та розширення партнерських відносин із закладами освіти для покращення практичної підготовки майбутніх учителів технологій.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ РЕЗИСТЕНТНОСТІ ПСИХОСОМАТИЧНОМУ ВИГОРАННЮ МЕНЕДЖЕРА ОСВІТИ

2025-07-04T13:29:57+03:00

У сучасних умовах освітнього менеджменту проблема психосоматичного вигорання набуває особливої актуальності. Висока інтенсивність управлінської діяльності, постійний тиск відповідальності, необхідність швидкого ухвалення рішень та адаптації до змінних умов функціонування закладів освіти призводять до емоційного виснаження та зниження професійної ефективності керівників. У цьому контексті важливим завданням є формування резистентності до психосоматичного вигорання менеджерів освіти, що потребує розробки та впровадження ефективних організаційно-методичних умов для їхньої професійної діяльності.

Стаття присвячена аналізу концептуальних підходів до проблеми психосоматичного вигорання в освітньому середовищі та визначенню стратегій його попередження. Розглянуто психологічні, організаційні та методичні чинники, що сприяють підвищенню стійкості керівників закладів освіти до професійного вигорання. Визначено основні механізми розвитку синдрому вигорання, серед яких – хронічний стрес, когнітивне перевантаження, низький рівень соціальної підтримки та відсутність ефективних стратегій саморегуляції. Окреслено негативні наслідки вигорання для освітніх менеджерів, зокрема зниження мотивації до праці, погіршення психоемоційного стану, розвиток психосоматичних розладів та зниження загальної результативності управлінської діяльності.

У статті акцентовано увагу на важливості створення сприятливих організаційних умов для формування резистентності до вигорання. Обґрунтовано роль корпоративної культури, що базується на принципах психологічної безпеки, взаємопідтримки та професійного розвитку. Визначено ключові організаційні заходи, які сприяють зниженню рівня професійного стресу, серед яких: оптимізація робочого навантаження, впровадження гнучких графіків роботи, використання технологій тайм-менеджменту та створення ефективної системи комунікації між працівниками освітньої сфери.

Значну увагу приділено методичним підходам до профілактики та подолання психосоматичного вигорання. Запропоновано комплексні методи психологічної підтримки керівників закладів освіти, включаючи тренінги зі стресостійкості, розвиток емоційного інтелекту, навчання технік саморегуляції та використання когнітивно-поведінкових стратегій для подолання негативних наслідків стресу. Розглянуто значення коучингу та менторства в освітньому середовищі як ефективних методів підвищення професійної адаптації та особистісного розвитку менеджерів освіти.

Окремо проаналізовано роль цифрових технологій у профілактиці психосоматичного вигорання. Показано, що використання сучасних онлайн-платформ для самонавчання, мобільних застосунків для медитації та релаксації, а також інструментів для організації часу сприяє зниженню рівня стресу та поліпшенню емоційного стану керівників закладів освіти.

Важливим аспектом є також питання соціальної підтримки. У статті наголошується на необхідності розширення можливостей для професійного спілкування керівників закладів освіти, створення спільнот практики, де вони можуть обмінюватися досвідом, отримувати підтримку та знаходити ефективні рішення для подолання професійних викликів. Окреслено значення колегіальної взаємодії, командної роботи та наставництва у процесі зміцнення психоемоційного благополуччя управлінців освітньої сфери.

Зроблено висновок, що формування резистентності до психосоматичного вигорання у менеджерів освіти є комплексним процесом, що потребує системного підходу. Впровадження ефективних організаційно-методичних умов сприяє не лише зниженню рівня професійного виснаження, а й підвищенню загальної якості управління освітніми установами. Запропоновані у статті підходи можуть бути використані як основа для розробки практичних рекомендацій щодо створення здорового й продуктивного освітнього середовища.

РЕАЛІЗАЦІЯ І РОЗШИРЕННЯ СПЕКТРУ НАПРЯМІВ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯК ЧИННИКА ВИХОВНОГО ВПЛИВУ НА ОСОБИСТІСТЬ У ПЕРІОД КІНЦЯ ХХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХІ СТ.

2025-07-04T11:45:49+03:00

Стаття присвячена дослідженню реалізації та диверсифікації напрямів соціокультурної діяльності як значущого чинника виховного впливу на формування особистості в умовах трансформаційного суспільства кінця XX – першої половини XXI століття.

Автор визначає фактори, що детермінують цей процес, зокрема глобалізація (відбувається інтенсивний обмін культурними цінностями, як матеріальними, так і нематеріальними, реалізуються міжнародні соціокультурні проєкти та програми, спрямовані на підтримку міжкультурної комунікації, сприяння міжкультурному порозумінню, формування толерантності та подолання міжкультурних бар’єрів), інформатизація (цифрові технології радикально трансформували ландшафт соціокультурної діяльності, відкриваючи безпрецедентні можливості для розширення доступу до світової культурної спадщини, участі в інтерактивних віртуальних культурних заходах та продукування власного культурного контенту, що сприяє активізації творчої самореалізації громадян), зміна ціннісних орієнтацій (в умовах постмодерної реальності відбувається поступовий перехід до домінування постматеріалістичних цінностей, серед яких особливої значущості набувають особиста автономія, автентичне самовираження, креативність та прагнення до самореалізації) та розвиток креативних індустрій (сектор креативних індустрій, що охоплює різноманітні види економічної діяльності, пов’язані з творчістю, інноваціями та використанням інтелектуальної власності набуває дедалі більшого значення як генератор новітніх форм соціокультурної діяльності, що інтегрують творчий потенціал, підприємництво та соціально-орієнтовані ініціативи).

Автором розглянуто вплив нових напрямів соціокультурної діяльності на соціалізацію, інкультурацію, розвиток творчого потенціалу та громадянської позиції особистості. Окреслено проблемні зони та перспективи оптимізації виховного потенціалу соціокультурної діяльності в сучасних умовах.

СУЧАСНІ ВИКЛИКИ У НАВЧАННІ МАТЕМАТИКИ В КОНТЕКСТІ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2025-07-03T14:20:59+03:00

Актуальність цифрової трансформації освіти підтверджена низкою державних освітніх документів. Цифровізація освіти є сучасним етапом її інформатизації. У цій статті розглянуті основні виклики у навчанні математики, які має подолати викладач математики закладу вищої освіти (ЗВО) в контексті цифрової трансформації освіти. Цифрова трансформація освіти – це процес глибокого впровадження цифрових технологій у всі аспекти освітньої діяльності, що змінює методи навчання, взаємодію між учасниками освітнього процесу та організацію навчального середовища. Цифрова трансформація освіти – це комплексна зміна всієї системи навчання для підвищення ефективності, доступності та якості освіти в сучасному цифровому суспільстві.

Пояснено, що реформування навчання математики в умовах цифрової трансформації освіти стає неминучим. Розглянуто конкретні приклади використання ШІ для вирішення окремих проблем у навчанні математики. Акцентовано увагу, що застосування цифрових технологій є важливим напрямком реформування методики навчання математики у ЗВО. Цифрове середовище вимагає від науково-педагогічних працівників іншої ментальності, інших підходів і форм роботи зі здобувачами освіти. Важливість розвитку цифрових компетентностей викладачів математики, полягає в тому, що саме вони формують актуальне (логічне, критичне, стратегічне) мислення молодих фахівців ХХІ століття. Якраз сучасні випускники ЗВО з належним рівнем математичної компетентності мають не лише успішно реалізовувати себе в умовах цифрової економіка та суспільства, а й розбудовувати цю цифрову економіку і суспільство. Цифрова трансформація освіти покликана задовольняти зростаючі освітні потреби як студентів, так і викладачів, створюючи взаємопов’язане освітнє середовище для співпраці, інтерактивного та персоналізованого навчання.

ЕФЕКТИВНІСЬ ФОРМУВАННЯ ГОТОВНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ АГРАРНОГО ПРОФІЛЮ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

2025-07-03T13:41:26+03:00

Стаття присвячена проблемі формування готовності майбутніх фахівців аграрного профілю до професійно орієнтованої іншомовної комунікації в умовах глобалізації аграрного сектору та зростаючої потреби у міжнародній співпраці. Теоретичне дослідження спрямоване на уточнення поняття та структурних компонентів готовності майбутніх фахівців аграрного профілю до професійно орієнтованої іншомовної комунікації. Дослідження проводилось на базі Уманського національного університету садівництва та спрямоване на визначення рівнів готовності студентів до іншомовної комунікації за мотиваційним, когнітивно-змістовним і рефлексивним компонентами. Дослідження проводилося в руслі комунікативного та компетентнісного підходів до навчання іноземної мови як засобу професійного спілкування. Результати емпіричного дослідження продемонстрували недостатній рівень сформованості цієї готовності: 18,9 % студентів перебувають на низькому рівні, 36,8 % – на середньому, 34,1 % – на достатньому, і лише 10,2 % – на високому. На основі інтерв’ювання викладачів та анкетування студентів виявлено основні причини, що перешкоджають ефективній іншомовній підготовці. До об’єктивних причин належать недостатня кількість аудиторних годин (82 % респондентів), відсутність диференційованого підходу при комплектуванні груп (57,7 %), обмеженість спілкування з носіями мови (44 %). Серед суб’єктивних чинників виокремлено нерозуміння студентами необхідності систематичної роботи з мовою (31,3 %) та невдалий вибір навчальних матеріалів і методів навчання (20,6 %). Встановлено, що ключовою проблемою є неефективний підхід до викладання, зосереджений на теоретичному вивченні мовної системи замість її практичного використання. Запропоновано інтенсивний підхід до усунення виявлених проблем через формування мотивації, розвиток суб’єктної позиції студентів у навчанні та трансформацію методик викладання.

САМОСТІЙНА РОБОТА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ СТУДЕНТІВ-МЕДИКІВ

2025-07-03T12:41:55+03:00

У статті розглянуто самостійне навчання, як вид освіти студентів-медиків, що дає змогу майбутнім лікарям сформувати професійні компетенції. Самостійна робота студентів – це різноманітні види індивідуальної та колективної діяльності студентів, які здійснюються під керівництвом, але без безпосередньої участі викладача в спеціально відведений для цього аудиторний або позааудиторний час. Такий вид особливої форми професійної підготовки за завданнями викладача, потребує активної розумової діяльності. Це сприяє розвитку загальнокультурних та професійних компетенцій. В роботі відмічені основні види самостійної роботи, труднощі з якими стикаються студенти під час виконання роботи. Показано, що методологічну основу самостійної роботи студентів становить діяльнісний підхід, орієнтований на формування умінь та навичок, де студентам треба проявити знання конкретної медичної дисципліни. Акцентовано, що в організації самостійної роботи студентів на всіх етапах навчання має велике значення формування мотивації, акценти якої мають бути зсунуті із зовнішньої на внутрішню мотивацію, з метою отримання знань і навичок для досягнення успіху в професійній діяльності.

Охарактеризовані основні моменти різних видів самостійної роботи студентів, які застосовуються в навчальному процесі викладачами кафедри дитячих хвороб з дитячою хірургією Тернопільського національного медичного університету імені І. Я. Горбачевського. Висвітлені основні види діяльності самостійної роботи студентів та низку проблем, з якими стикається студент під час виконання даної діяльності. Акцентується, що самостійна робота студентів, в майбутньому має і надалі забезпечуватися діяльним і компетентним підходами та грамотним методичним забезпеченням з врахуванням низки проблем, що понижують ефективність виконання даного виду роботи.

ЛІТЕРАТУРНІ ВИМІРИ ПЕЙЗАЖНОЇ ЛІРИКИ У ФОРМУВАННІ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2025-07-03T11:22:37+03:00

Дитяча література в цілому та пейзажна лірика у сприйнятті дітьми дошкільного віку зокрема – потужний об’єкт досліджень у сфері психолого-педагогічних та філологічних наук, що сприяє репрезентації особливого періоду становлення емоційної сфери особистості дитини та переходу з дошкільного віку у молодший шкільний вік.

Стаття досліджує вплив пейзажної лірики на формування емоційної сфери дітей старшого дошкільного віку. Авторами наукового доробку підкреслено, що емоційний компонент присутній у всіх психічних процесах і станах людини, формуючи основу будь-якої її активності та сфери діяльності. Наголошено, що старший дошкільний вік є сенситивним щодо формування емоційної сфери дитини, як складного психологічного явища, що охоплює розвиток навичок соціальної взаємодії, здатність регулювати емоції та поведінку в колективі, формування міжособистісних зв'язків, а також становлення самооцінки та ідентичності.

Акцентовано увагу на тому, що дитяча література, з її фокусом на відображенні широкого спектру емоцій, станів та почуттів, може слугувати ефективним інструментом для досягнення зазначеної мети. Проаналізовано наукові напрацювання, які підтверджують значущість впливу пейзажної лірики на формування емоційної сфери дітей старшого дошкільного віку. У роботі розглянуто літературні твори, у яких описується природа, та їхню здатність викликати у дітей різноманітні емоції.

Здійснено коротку характеристику ліричних творів митців, творча спадщина яких найчастіше вивчається в закладах дошкільної освіти, зокрема поезія Т. Шевченка, Л. Українки, О. Олеся. Узагальнено зміст пейзажної лірики митців, який, на думку авторів статті, представлений окремими ідейно-естетичними лініями: зокрема, акцентується необхідність охорони, захисту та шанування природи; пейзаж розглядається як джерело філософського осмислення буття; підкреслюється значення духовного та морального самовдосконалення; відображається велич і краса світу, а також прагнення до поклоніння природі; розглядаються питання життя і смерті у контексті взаємодії людини і природи.

ПРОФЕСІЙНА ДИЗАЙН-ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ТЕХНОЛОГІЙ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ ОСВІТИ

2025-06-26T15:56:57+03:00

У статті розкрито питання професійної дизайн-підготовки майбутніх учителів технологій в контексті сучасної освіти. Актуальність теми дослідження зумовлена стрімким розвитком технологій та змін у навчальних програмах, що вимагає впровадження інноваційних методик навчання, а це означає, що учителі повинні мати не лише глибокі знання предмету, але й навички та креативність у використанні технологічних інструментів для підвищення ефективності навчання.

Професійна дизайн-підготовка стає ключовим елементом у підготовці майбутніх учителів технологій, дозволяючи їм ефективно впроваджувати інновації у свою педагогічну діяльність. Розкрито поняття «професійна підготовка», а також наведено визначення «професійна дизайн-підготовка майбутніх вчителів технологій». Представлено змістовну характеристику дизайн-підготовки майбутніх учителів технологій на сучасному етапі розвитку освіти.

Досліджено та обґрунтовано психолого-педагогічні аспекти проблеми дизайн-підготовки майбутніх учителів технологій. Ґрунтовно проаналізовано загальні тенденції та перспективи розвитку системи вищої освіти в Україні. Розглянуто основні професійні компетентності з підготовки здобувачів вищої освіти спеціальності А4 «Середня освіта (Технології)», які дозволяють забезпечити ефективну реалізацію професійної педагогічної діяльності майбутніх учителів технологій у світі дизайну.

Звертається увага на необхідність внесення змін в освітні програми щодо дизайн-підготовки учителів технологій, конкурентоспроможних на сучасному ринку праці та здатних гарантувати прогресивний розвиток сучасного суспільства.

Дослідження базується на результатах проведеного ґрунтовного аналізу з визначеної проблематики, що дозволяє висвітлити сутність та запропонувати ефективні шляхи її вирішення. Результати дослідження можуть бути корисними для науковців, вчителів та здобувачів закладів вищої освіти, які працюють у галузі підготовки майбутніх вчителів технологій.

ПРИНЦИПИ НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ ДОРОСЛИХ У СПОЛУЧЕНОМУ КОРОЛІВСТВІ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ ТА ПІВНІЧНОЇ ІРЛАНДІЇ

2025-06-26T15:12:49+03:00

Зростання ролі неформальної освіти в різних країнах світу як ефективного інструменту розвитку компетентностей особистості протягом життя актуалізувало її значення у системі освіти дорослих, адже різновекторність, доступність, короткостроковість та інші особливості забезпечили реалізацію індивідуальних освітніх запитів і потреб дорослого населення в сучасному нестабільному світі.

У статті досліджено та схарактеризовано принципи неформальної освіти дорослих у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, що визначено як фундаментальні вихідні положення, на яких ґрунтується діяльність усієї системи неформальної освіти і її підрозділів.

Зазначено, що неформальна освіта у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії є важливим чинником соціальної інтеграції, саморозвитку, досягнення кар’єрного та професійного зростання шляхом розвитку компетентностей та набуття необхідних індивіду знань, навичок та вмінь. Акцентовано, що неформальна освіта у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії зорієнтована на задоволення сучасних запитів і потреб її дорослого населення, сприяє підвищенню рівня знань та компетентностей, професійній мобільності, кар’єрній стійкості, конкурентоздатності, професіоналізму тощо.

Визначено, що провідними принципами неформальної освіти дорослих у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії виступають: взаємовплив і взаємодоповнюваність формальної та неформальної освіти; гнучкість та адаптивність освітнього процесу; інклюзивність та доступність; варіативність та інтерактивність; короткостроковість навчання; навчання в дії. Вивчення принципів неформальної освіти у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії є актуальним завданням з позицій їх імплементації в систему неформальної освіти дорослих в Україні в умовах військового стану та повоєнної розбудови.

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА МОДЕЛЬ РЕАЛІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ УМОВ ФОРМУВАННЯ НАСКРІЗНИХ УМІНЬ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

2025-06-26T14:28:30+03:00

Стаття присвячена розгляду структурно-функціональної моделі реалізації педагогічних умов формування наскрізних умінь у молодших школярів у позашкільних навчальних закладах. Визначено актуальність проблеми у контексті сучасних освітніх реформ та необхідності підготовки учнів до викликів ХХІ століття. Зазначено, що формування наскрізних умінь є ключовим завданням освітнього процесу, оскільки сприяє розвитку особистості, здатності до адаптації в динамічному суспільстві, а також підготовці до майбутньої професійної діяльності.

Проаналізовано концептуальні підходи до формування наскрізних умінь, зокрема компетентнісний, діяльнісний та особистісно орієнтований підходи. Досліджено значення інтерактивних методів, проєктної діяльності та розвивального середовища у забезпеченні ефективного розвитку критичного мислення, комунікативних навичок, творчості та соціальної компетентності учнів. Визначено основні педагогічні умови, що сприяють розвитку наскрізних умінь у молодших школярів, серед яких індивідуалізація навчального процесу, використання сучасних освітніх технологій та впровадження різних форм активної взаємодії між учнями, педагогами та батьками.

Запропоновано структурно-функціональну модель, що включає цільовий, змістовий, організаційно-процесуальний та контрольно-оцінювальний складники. Розкрито особливості кожного з компонентів та обґрунтовано їхню роль у формуванні наскрізних умінь. Описано результати емпіричного дослідження щодо впровадження цієї моделі у практику позашкільної освіти, що підтвердило її ефективність та доцільність застосування. Доведено, що використання запропонованої моделі сприяє більш гармонійному розвитку особистості школярів, формуванню в них здатності до критичного осмислення інформації, продуктивної комунікації, командної роботи та творчого самовираження.

На основі отриманих даних сформульовано рекомендації щодо оптимізації процесу розвитку наскрізних умінь (soft skills) у дітей молодшого шкільного віку. Окреслено перспективи подальших досліджень у цьому напрямі, зокрема розширення можливостей інтеграції наскрізних умінь у систему позашкільної освіти через співпрацю з формальною освітою, розроблення нових методичних підходів та впровадження цифрових технологій у освітній процес.

ГЕЙМІФІКАЦІЯ ТА ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ У ПРОЦЕСІ ЗАСВОЄННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

2025-06-26T14:14:04+03:00

Сучасна освіта стоїть перед викликом – підвищити інтерес учнів до навчання, особливо в умовах цифрової епохи, коли традиційні методи часто є для дітей менш привабливими в порівнянні з інтерактивними технологіями.

У статті досліджується використання гейміфікації в контексті засвоєння англійської мови учнями початкових класів, приділяючи особливу увагу її значущості у світлі впливу діджиталізації на сферу освіти. На тлі освітніх парадигм, що розвиваються, у дослідженні виявлено прогалину у використанні ігрового навчання для покращення оволодіння англійською мовою серед учнів молодших класів. Мета полягає в тому, щоб оцінити ефективність гейміфікаційних методик у підвищенні залученості, мотивації та рівня володіння мовою у студентів. Застосовуючи змішаний метод, дослідження поєднує кількісний аналіз даних про успішність студентів із якісними відгуками викладачів та студентів. У дослідженні було задіяно цілеспрямовану вибірку учнів початкових класів і вчителів, які використовували стандартизовані тести, опитування та інтерв'ю для збору всебічних даних. Результати вказують на значний позитивний вплив гейміфікації на навички володіння англійською мовою учнів, зокрема на покращення словникового запасу, граматики та загальної мовної компетентності. Викладачі повідомили про підвищення рівня участі та зацікавленості учнів у навчальній діяльності. Ключові висновки підкреслюють потенціал гейміфікації як трансформаційного інструменту в початковій освіті, що передбачає зміну парадигми в бік інтерактивних та орієнтованих на учня методик викладання. Отримані результати сприяють педагогічному дискурсу, наголошуючи на важливості інтеграції інноваційних стратегій викладання, які б відповідали різноманітним навчальним потребам і вподобанням.

Подальшого розгляду потребує проблема формування належного рівня інформаційної культури молодшого школяра.

ТЯГЛІСТЬ ТА БЕЗПЕРЕРВНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНИХ ТРАДИЦІЙ У ФОРМУВАННІ ПРОФЕСІЙНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ВИКЛАДАЧІВ

2025-06-26T14:01:20+03:00

У статті актуалізовано проблему необхідності систематизації та узагальнення культурно-освітньої традиції українського народу і зокрема, до успадкування педагогічної спадщини, в основі якої досвід, творчість та інновації. Це в першу чергу пов’язано з тим, що система вищої освіти має відповідати запитам сучасного суспільства, де соціальне замовлення пов'язане з необхідністю підготовки педагогічних кадрів, які мають досить високий рівень професійної культури, здатних до розв’язання комплексних завдань, вміють орієнтуватися в соціальних процесах та інформаційному просторі самостійних, комунікативних та творчих особистостей.

Вказано на характеристики педагогічних традицій. Так серед них назвемо: опис думок, цінностей, критеріїв продуктивності освітнього процесу, що передаються від одного покоління педагогів до іншого; певні стійкі взаємозв'язки між педагогічною взаємодією та соціумом; історично мінливий спосіб становлення культури, зокрема і освіти; педагогічний парадокс, головною рисою якого є національна особливість; система історично сформованих цінностей педагогічної теорії та практики, що так чи інакше стосуються професійної діяльності.

Проаналізовано ряд історико-педагогічних досліджень, присвячених: актуалізації й успадкуванню педагогічних традицій, починаючи з другої половини XVI ст.; ролі і значенню педагогічних традицій в системі освітніх інновацій; співвідношенню традицій та інновацій у педагогічній діяльності; аксіологічній значущості традицій та інновацій, їх діалектичній єдності як умови модернізації освіти.

Наголошуючи на тяглості та безперервності педагогічних традицій у формуванні професійної культури майбутніх викладачів з ранньомодерних часів і до наших днів, ми говоримо про наступність педагогічної професії, збереження її моральних засад, виховання винятково позитивного ставлення до педагогічної спадщини, формування цілісного бачення освітнього процесу й розвитку педагогічного мислення.

ДОСЛІДЖЕННЯ АКАДЕМІЧНОЇ МОБІЛЬНОСТІ В МЕДИЧНІЙ ОСВІТІ: ВИКЛИКИ, МОЖЛИВОСТІ ТА ГІБРИДНІ МОДЕЛІ ДЛЯ ГЛОБАЛЬНОГО НАВЧАННЯ

2025-06-26T12:00:15+03:00

Академічна мобільність в медичній освіті надає значні переваги, забезпечуючи студентам глобальний досвід, доступ до різноманітних навчальних середовищ і можливості для розширення професійних контактів. Ці досвіди не лише покращують клінічні компетенції студентів, а й сприяють розвитку культурної компетентності та розширюють розуміння глобальних питань охорони здоров'я. У статті академічну мобільність поділено на два основні типи: фізичну мобільність, коли студенти виїжджають за кордон для участі в академічних або клінічних програмах, та віртуальну мобільність, яка використовує цифрові платформи для залучення студентів до глобальної освіти без необхідності фізичної подорожі. Обидва типи мобільності сприяють збагаченню медичної освіти, дозволяючи студентам отримувати практичний досвід в різних системах охорони здоров'я та медичних практиках по всьому світу.

Хоча академічна мобільність надає численні переваги, вона також має свої виклики, такі як мовні бар'єри, фінансові обмеження та питання визнання кваліфікацій. Крім того, зростаюча залежність від віртуальної мобільності через такі перешкоди, як пандемія COVID-19, підкреслює еволюцію глобальної освіти. Програми, як Erasmus+, Fulbright та ініціативи глобального здоров’я, відіграють важливу роль у сприянні студентським обмінам, зокрема у відповідь на глобальні кризи, забезпечуючи безперервність освіти та сприяючи міжнародним співпраці. Стаття також досліджує важливість комбінованого підходу, який поєднує фізичну та віртуальну мобільність для створення гнучких, стійких і доступних навчальних можливостей для медичних студентів.

Майбутні дослідження мають важливе значення для подолання існуючих бар’єрів та оптимізації інтеграції віртуальної мобільності в традиційні програми. Дослідження повинні зосередитися на довгостроковому впливі мобільності на професійний розвиток, працевлаштування та кар'єрне зростання. Сфокусувавшись на цих напрямках, програми академічної мобільності зможуть краще підготувати майбутніх медичних фахівців до роботи в різних системах охорони здоров’я та вирішення глобальних проблем здоров’я.