Наукові записки

ЕМОЦІЙНИЙ КОНТРОЛЬ ЯК КОМПОНЕНТ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ОФІЦЕРА: ПЕДАГОГІЧНИЙ ВИМІР

М. Акрамов — 2025-10-30

У статті розглядається проблема емоційного контролю як одного з ключових елементів професійної підготовки офіцерського складу в системі військової педагогіки.

Визначено роль емоційного самоконтролю у забезпеченні психологічної стійкості, ефективного лідерства та готовності офіцерів Збройних Сил України до прийняття обґрунтованих рішень у стресогенних умовах сучасного бойового середовища.

Зазначено, що глибоке розуміння будови та функціонування нервової системи є основою для формування у військовослужбовців навичок контролю над власними емоційними реакціями у стресових ситуаціях. Ось чому терапевти вчать пацієнтів називати свої почуття під час стресу. Вважаємо, що під час підготовки офіцерів необхідно приділяти увагу на цей аспект. Залишатись холоднокровним в будь якій ситуації допоможе не тільки офіцеру правильно прийняти рішення, а ще й бути прикладом для особового складу, який завжди дивиться на командира та сприймає його стан і думки.

Особливу увагу приділено педагогічним аспектам розвитку навичок емоційного контролю в процесі військового навчання та виховання майбутніх офіцерів. На основі історичного досвіду (концепції Міямото Мусаші) та сучасних підходів військового лідерства (позиція генерала Валерія Залужного) обґрунтовано необхідність цілеспрямованого формування емоційної витримки як важливої складової особистості офіцера й ефективного функціонування військових колективів.

Доведено, що емоційний контроль є ключовим елементом формування психологічної стійкості та ефективності офіцера в сучасних умовах військової служби. Досвід, викладений у працях Міямото Мусаші, а також сучасне бачення військового лідерства, яке відстоює генерал Валерій Залужний, підтверджують актуальність розвитку навичок емоційного самоконтролю та стресостійкості у системі військово-педагогічної підготовки офіцерського складу.

ТЕХНІКА МОВЛЕННЯ ЯК ОСНОВА МАЙСТЕРНОСТІ МОВЛЕННЯ ПЕДАГОГА

М. М. Барахтян — 2025-10-30

У статті розглянуто техніку мовлення як провідний чинник формування мовленнєвої майстерності педагога в процесі професійної підготовки.

Окреслено основні елементи техніки мовлення (дихання, голос, дикція) та їхній вплив на ефективність педагогічної комунікації в процесі професійної діяльності.

На основі ґрунтовного аналізу психолого-педагогічної та спеціальної літератури, а також практичного досвіду, визначено значення техніки мовлення для професійної підготовки майбутніх учителів і розвитку культури педагогічного спілкування шляхом використання елементів театральної педагогіки.

Висвітлено і практично доведено важливість таких навчальних дисциплін, як «Основи культури і техніки мовлення», «Культура мовлення та виразне читання», «Практикум ефективної наукової комунікації», «Риторика» («Ораторське мистецтво»), «Практикум з педагогічного артистизму», які значною мірою впливають на розвиток елементів техніки мовлення і сприяють підвищенню рівня професійної майстерності.

Схарактеризовано зміст логічно структурованої системи вправ, творчих завдань і тренінгів з техніки мовлення, які сприяють удосконаленню майстерності мовлення педагога.

Визначено ефективні педагогічні умови вдосконалення техніки мовлення у процесі фахової підготовки фахівців освітньої галузі, які передбачають: вивчення спеціальних дисциплін у процесі професійної підготовки; наявність творчої особистості викладача; використання технологій навчання з використанням творчих завдань, виконання вправ і мовленнєвих тренінгів; посилення самостійної роботи студентів над розвитком професійного дихання, голосу й дикції; наявність мотивації студентів в удосконаленні професійного мовлення; формування комунікативної компетентності й опанування нормами літературної мови з метою підвищення рівня мовленнєвої культури; систематична мовна практика та здійснення самоконтролю.

Запропоновано практичні рекомендації щодо розвитку й удосконалення мовленнєвої майстерності педагога.

МИСТЕЦТВО І ВИХОВАННЯ: СИНЕРГІЯ ДЛЯ УСПІХУ

В. М. Бовсунівський — 2025-10-30

Стаття присвячена дослідженню синергетичного потенціалу інтеграції мистецтва у освітню систему, де мистецтво перестає бути лише естетичним доповненням і трансформується в ключовий інструмент гармонійного та всебічного розвитку здобувача освіти у період цифрової трансформації сфери освіти України. Констатується нове розуміння ролі мистецтва в освітньому процесі, де воно виступає потужним каталізатором для розвитку фундаментальних когнітивних, емоційних та соціальних навичок і його вплив є синергетичним: воно одночасно працює на кілька площин розвитку, створюючи ефект, більший за суму окремих складових. Науково обґрунтовано, що мистецтво впливає не лише на креативні, а й на когнітивні, емоційні, соціальні та морально-етичні аспекти, сприяючи формуванню цілісного та збалансованого мислення. Обґрунтовано важливість використання мистецьких методів як інструменту виховної роботи, що дозволяє формувати ціннісні орієнтири та активну громадянську позицію. У роботі детально аналізуються психолого-педагогічні механізми впливу мистецтва на розвиток особистості, здатної ефективно долати виклики сучасного світу. Представлено наукове обґрунтування того, як емоційно-ціннісний компонент мистецтва сприяє розвитку критичного мислення, емпатії, комунікативних навичок та соціальної відповідальності. Наголошено, що практичні аспекти реалізації міжпредметної інтеграції в сучасному освітньому процесі створюють сприятливі умови для розкриття творчого потенціалу кожного учня, підвищують його внутрішню мотивацію до навчання та формують вміння працювати в команді.

Стаття також висвітлює роль культурного середовища та педагогічної підтримки у забезпеченні емоційного благополуччя учнів. Результати дослідження підкреслюють, що синергія мистецтва і виховання сприяє розвитку творчих здібностей, етичної свідомості, соціальної компетентності та підтверджують, що органічне та системне поєднання мистецтва з іншими освітніми дисциплінами є необхідною умовою для формування інноваційної, адаптивної та соціально відповідальної особистості, що є ключовим для успішного розвитку цифрового суспільства та його стійкості до викликів.

МЕТОДИКА ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ УЧНІВ СТАРШИХ КЛАСІВ ЗАСОБАМИ АКТИВНОГО ТУРИЗМУ В РАМКАХ ФІЗИЧНОЇ РЕКРЕАЦІЇ

Г. О. Бутенко — 2025-10-30

Сучасне суспільство характеризується інтенсивним розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, що формують нові моделі соціалізації й організації дозвілля підлітків. Зростання часу, проведеного у віртуальному середовищі, зумовлює зниження рівня їхньої рухової активності, що набуває глобального характеру та негативно позначається на фізичному й психоемоційному здоров’ї школярів. В умовах України ця проблема ускладнюється соціально-економічними викликами та воєнними загрозами, які підсилюють стресове навантаження молоді. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває пошук інноваційних педагогічних рішень, серед яких активний туризм розглядається як ефективна форма фізичної рекреації. Він поєднує фізичний розвиток, психоемоційне відновлення та соціальну інтеграцію, а також виконує освітні й виховні функції. Запропонована навчально-методична програма активного туризму для старшокласників ґрунтується на принципах системності, безпеки, інтегрованості та індивідуалізації. Програма передбачає три етапи: підготовчий (формування мотивації, базові навички), основний (систематичне нарощування рухової активності, інтегровані заняття, походи), підсумковий (багатоденний похід, підбиття результатів). Її особливістю є поєднання рекреаційних і навчальних завдань, інтеграція міжпредметних знань, використання природного середовища як ресурсу розвитку та впровадження сучасних методів моніторингу (фітнес-трекери, щоденники активності, анкети). Очікуваними результатами є підвищення витривалості, сили, координації, розвиток соціальних навичок, зниження рівня стресу та формування стійкої мотивації до здорового способу життя. Таким чином, активний туризм постає як перспективний напрям підвищення рухової активності та гармонійного розвитку старшокласників у сучасних умовах.

ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ ЗАСОБАМИ МОБІЛЬНИХ ДОДАТКІВ ТА ОСВІТНІХ ПЛАТФОРМ НА УРОКАХ ТЕХНОЛОГІЙ

Ю. В. Великдан — 2025-10-30

У статті розглянуто особливості використання мобільних додатків і освітніх платформ у процесі формування інформаційної компетентності учнів старшої школи на уроках технологій. Показано, що сучасні цифрові інструменти відкривають широкі можливості для організації навчального процесу, підвищення його інтерактивності та забезпечення індивідуалізації освітньої діяльності. Використання мобільних додатків сприяє не лише доступу до інформаційних ресурсів, а й формуванню в учнів навичок критичного мислення, самоорганізації, аналітичної діяльності та ефективної співпраці.

Проаналізовано можливості популярних освітніх платформ, зокрема Google Classroom, Moodle та Microsoft Teams, які забезпечують структуровану організацію навчання, дозволяють учням працювати індивідуально та в групах, здійснювати проєктну діяльність і отримувати миттєвий зворотний зв’язок. Особливу увагу приділено таким інструментам, як Padlet, Trello та Canva, що дозволяють організовувати спільну роботу, створювати візуальні матеріали й ефективно представляти навчальні проєкти. Доведено, що їх використання стимулює розвиток навичок комунікації, візуалізації інформації, креативності й планування.

У статті підкреслюється значення спеціалізованих мобільних додатків для реалізації змісту окремих модулів предмета «Технології». Продемонстровано, що інтеграція цифрових інструментів дозволяє учням більш ефективно опрацьовувати інформацію, створювати індивідуальні або групові інформаційні продукти, а також розвивати навички, необхідні для подальшого професійного становлення.

Окремо наголошено, що використання мобільних додатків і платформ у навчанні технологій забезпечує учням доступ до великої кількості інформаційних ресурсів, формує здатність орієнтуватися в інформаційному просторі та застосовувати здобуті знання в практичній діяльності. Це відповідає сучасним вимогам Нової української школи, яка орієнтована на формування ключових компетентностей та підготовку учнів до життя в умовах цифрового суспільства.

Таким чином, результати дослідження доводять, що мобільні додатки та освітні платформи є ефективним інструментом формування інформаційної компетентності учнів старшої школи. Вони дозволяють поєднати навчання з реальними технологіями, зробити освітній процес більш динамічним і практико-орієнтованим, сприяють розвитку самостійності, критичного мислення та творчого підходу до вирішення завдань. Упровадження таких інструментів у навчальну практику значно розширює можливості вчителя та підвищує мотивацію учнів до навчання.

ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ПРАКТИК ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Г. А. Григоров — 2025-10-30

Сучасні екологічні виклики, такі як зміна клімату, забруднення навколишнього середовища та проблема утилізації відходів, зумовлюють необхідність формування екологічної культури вже на етапі дошкільного дитинства. У статті проведено аналіз методологічних підходів в галузі екологічної культури та свідомості дітей молодшого віку в різних країнах та розглянуто можливість впровадження деяких з них у систему вітчизняного екологічного виховання. Автори обґрунтовують, що саме ранній вік є найбільш сензитивним періодом для закладення основ відповідального ставлення до природи, а ключову роль у цьому процесі відіграє не тільки кваліфікований вихователь, а й оптимальне освітнє середовище, яке надає можливість до отримання практичного досвіду взаємодії з природою.

У дослідженні проводиться комплексний огляд міжнародного досвіду впровадження інноваційних моделей екологічної освіти. Детально аналізуються такі практики, як німецькі «лісові дитячі садки», де навчання відбувається в природному середовищі; шведська програма «Class Mulle», заснована на грі та використанні природного середовища; американські програми «Project Learning Tree» та «Aquatic Project WILD», що орієнтовані на дослідницьку діяльність; а також японський підхід, який інтегрує національні культурні особливості в екологічне виховання. Кожна з цих моделей демонструє позитивний вплив не лише на екологічну свідомість, але й на когнітивний, фізичний, емоційний та соціальний розвиток дітей.

На основі вивченого досвіду стаття пропонує конкретні практичні рекомендації для створення ефективного еколого-освітнього середовища в дошкільних закладах. Серед них: організація просторів з натуральними матеріалами (дерево, каміння), створення лесоподібних зон для дослідницької та творчої діяльності, встановлення компостерів та резервуарів для дощової води для демонстрації природних циклів, використання обладнання на відновлюваних джерелах енергії.

Окремо акцентується увага на критичній ролі людського фактору – вихователів та батьків. Підкреслюється, що без підвищення їхньої екологічної обізнаності та чуттєвості до природи неможливо забезпечити якісне та довгострокове екологічне виховання. Запропоновано заходи щодо вдосконалення підготовки педагогів через збагачення навчальних програм та організацію курсів підвищення кваліфікації, а також просвітницьку роботу з батьками через лекції, семінари та спільні заходи.

У висновках зазначається, що успішна реалізація екологічного виховання можлива за умови створення збагаченого природного середовища, системної підготовки педагогів на основі апробованих міжнародних методик та їхньої адаптації до національного контексту, а також активного залучення родин до формування екологічної культури майбутніх поколінь.

УПРАВЛІННЯ ПРОЄКТАМИ В ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ: ЕТАПИ, МЕТОДИ ТА ПЕРЕВАГИ

Д. В. Дерев’янко — 2025-10-30

У статті представлено дослідження процесу управління проєктами в умовах освітнього середовища. Автор аналізує історичні корені появи цього явища, сутність основних понять, виокремлює типи освітніх проєктів, головні етапи та методи управління проєктами в закладів освіти, демонструє характерні ознаки методу проєктів. Зокрема, розглядається важливість інтеграції цього підходу в освітній процес для розвитку особистості учня або студента, сприяння більш глибокому і систематичному розумінню предмета та активному залученню до навчального процесу.

Також наводить ряд переваг його застосування в освітньому середовищі, що стосуються формування критичного мислення в учнів і студентів, здобуття досвіду наукової діяльності, розвитку креативності, можливості планувати роботу педагога, використовувати велику кількість інформаційних джерел, аналізувати й зіставляти отриману інформацію. Використання проєктного методу в навчанні дозволяє організувати активне навчання, де учні самостійно шукають рішення задач, а також розвивають важливі навички, такі як комунікація, співпраця та інноваційність.

Крім того, автор підкреслює важливість адаптації проєктного управління до специфіки освітніх закладів різних рівнів та напрямів. Управління проєктами в освіті має на меті не лише досягнення навчальних результатів, а й розвиток організаційних та управлінських навичок у викладачів. Це передбачає стратегічне планування, оцінювання результатів, а також ефективну взаємодію з іншими учасниками навчального процесу: учнями, батьками та адміністрацією закладу.

МОДЕЛЬ СИСТЕМИ КУРСОВОЇ ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ ДЛЯ УЧАСТІ В МІЖНАРОДНИХ ОПЕРАЦІЯХ З ПІДТРИМАННЯ МИРУ І БЕЗПЕКИ

Р. В. Дужий — 2025-10-30

Дослідження подає обґрунтовану модель системи курсової підготовки військовослужбовців Збройних Сил України для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки. Робота акцентує на сучасних викликах, зумовлених еволюційною динамікою конфліктів, появою нових загроз, обмеженістю ресурсів та необхідністю дотримання міжнародних стандартів підготовки. Розроблена модель складається з чотирьох взаємопов’язаних блоків: концептуально-цільового, змістового, організаційного та результативного. Концептуальний блок базується на системному, інтегративному, компетентнісному, акмеологічному та контекстному підходах, ураховує мега-, макро-, мезо- й мікрофактори впливу, що забезпечує узгодженість підготовки за міжнародними стандартами та національними пріоритетами. Змістовий блок охоплює теоретичні модулі, спеціальну та мовну підготовку за мовним стандартом НАТО STANAG 6001, а також практичні заняття, рольові ігри, польові тренування, штабні вправи. Організаційний блок визначає структуру, зміст, методику та умови реалізації освітнього процесу. Він передбачає модульну побудову навчання, використання інтерактивних і рефлексійно орієнтованих технологій, побудову іншомовного та імерсивного навчального середовища, критичного мислення й уміння працювати в умовах невизначеності. Методичне забезпечення структурується за рівнями «форми – методи – засоби» та охоплює автентичні матеріали, симуляційні тренажери, мультимедійні ресурси й матеріально-технічне забезпечення, необхідне для відпрацювання алгоритмів дій у типових та стресових ситуаціях. Результативний блок представлений у вигляді чотирьох взаємопов’язаних компонентів готовності, кожен із яких охоплює специфічну складову підготовки військовослужбовця – когнітивну, ціннісно-мотиваційну, психомоторну та рефлексійну. Ці компоненти забезпечують комплексний розвиток військовослужбовця як суб’єкта миротворчої діяльності: від знань і навичок до мотивації, цінностей і здатності до самооцінки, аналізу й удосконалення власних дій. Визначено критерії перевірки результатів підготовки. Виходячи з мети та змісту підготовки створено схему, яка ілюструє зв’язки між усіма елементами моделі та послідовність реалізації етапів підготовки.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВЕКТОР РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ТА НАВЧАННЯ: ТЕНДЕНЦІЇ, ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

І. М. Забіяка — 2025-10-30

У 2002 році Європейський комітет ініціював «Копенгагенський процес», який уперше визначив європейську стратегію професійної освіти та навчання, яка ґрунтувалася на оцінці актуального становища, яку поділяють країни – члени Європейського Союзу. Мета цієї концепції – розширити співробітництво в конкретній частині початкової та безперервної професійної освіти, однак без будь-яких організаційно-правових зобов’язань. У документі викладено рекомендації для держав-членів ЄС, які передбачають відповідні принципи діяльності [2].

У статті схарактеризовані реформи професійної освіти та навчання у контексті рекомендацій стратегії «Копенгагенський процес». В досліджені відзначено тенденцію до створення спільної моделі професійної освіти у європейському просторі, а також охарактеризовано суттєві розбіжності, які збереглися та продовжують поглиблюватися. Зазначимо, що проєкт зближення систем освіти і навчання держав-членів ЄС з метою створення спільного простору професійної мобільності на континентальному рівні розпочався з самого початку з початку європейської інтеграції.

У 1957 році Римський договір закріпив професійну підготовку як сферу діяльності Співтовариства. Однак, необхідно було пройти значний проміжок часу, поки було налагоджено процес оперативного співробітництва, структурований навколо спільних цілей і базових стандартів [12]. Незважаючи, що Маастрихтський договір встановив цей принцип у 1992 році, реалізований він був лише у період цього століття, коли сформувалася справжня політика Співтовариств у даній сфері. «Європейська стратегія освіти та навчання», відома як «E&T 2010», була започаткована у 2002 році Барселонською Європейською Радою, наслідуючи Лісабонську стратегією, прийнятою двома роками раніше. За результатами дослідження було встановлено, що вона передбачає шість пріоритетів: підвищення цінності освіти і навчання в усіх його формах (формальній, неформальній, інформальній); інформування, керівництво і консультування; інвестування часу і грошей; узгоджувати освітні послуги з потребами здобувачів освіти; поширювати базові навички; сприяти впровадженню інноваційних методів навчання. Як зазначено в статті, що це не нав’язана схема або структура, а загальна стратегія, яку кожна держава-член ЕС зобов’язується наповнити змістом, спираючись на постійний обмін досвідом, зберігаючи при цьому контроль над методами і ресурсами. Ця необов’язкова процедура, відома як «відкритий метод координації» (ВМК), розроблений у 1997 році на підтримку Європейської стратегії зростання і зайнятості, після чого був поширений на соціальну інтеграцію і лише у 2002 році на освіту і професійну підготовку.

Однак, можна відзначити, що більше двадцяти років по тому, конвергенція не є настільки очевидною, натомість спостерігається суттєва різноманітність, яка й надалі панує в Європі, коли йдеться про професійну освіту. Проаналізувавши розвиток професійної освіти та навчання з 1995 року, стало можливим окреслити перспективну картини розвитку ПОН в Європі в період до 2035 року.

ГОТОВНІСТЬ ДО ПРОФЕСІЙНОЇ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ФАХІВЦІВ МОРСЬКОЇ ГАЛУЗІ: СТРУКТУРНО-КОМПОНЕНТНИЙ АНАЛІЗ

С. В. Камінська — 2025-10-30

У статті здійснено ґрунтовний теоретичний аналіз та системне осмислення поняття "готовність" у контексті професійної іншомовної комунікації фахівців морської галузі. На основі аналізу сучасних тенденцій у професійній підготовці обґрунтовано доцільність цілеспрямованого та безперервного формування готовності в системі навчальної роботи. Особлива увага приділяється специфіці морської професії, що вимагає не просто володіння мовою, а швидкої та точної комунікації в екстремальних умовах, що безпосередньо впливає на безпеку навігації та виконання функціональних обов'язків.

Визначено та детально охарактеризовано ключові компоненти, що формують структуру готовності: мотиваційний, який відображає прагнення та усвідомлення важливості іншомовного спілкування; когнітивний, що охоплює необхідні теоретичні знання та професійну термінологію; комунікативний, який включає практичні вміння та навички ефективного спілкування, а також рефлексивний компонент, що забезпечує здатність до самоаналізу та коригування власної комунікативної поведінки. Досліджено взаємозв'язок цих компонентів та їхнє інтегративне значення для успішної професійної діяльності в морській галузі, особливо в умовах сучасних викликів, таких як змішаний формат навчання та підвищені вимоги до взаємодії в багатонаціональних екіпажах.

У сучасних умовах глобалізації та посилення міжнародної взаємодії професійна іншомовна комунікація набуває ключового значення для фахівців усіх галузей, але для морського транспорту вона є особливо критичною. Ефективне спілкування іноземною мовою є не просто навичкою, а інтегративною характеристикою професійної діяльності, що забезпечує координацію, безпеку та успішне виконання завдань в багатонаціональних екіпажах та під час взаємодії з міжнародними службами. Морська галузь є однією з найбільш глобалізованих сфер професійної діяльності, де іншомовна комунікація виступає не просто бажаною, а критично важливою умовою для ефективного виконання функціональних обов’язків, починаючи від ведення радіопереговорів і закінчуючи повсякденним спілкуванням на борту судна.

Поняття "готовність" до професійної діяльності, зокрема до іншомовної комунікації, є центральним у педагогічній та психологічній науці. Воно визначається як комплексний стан, що охоплює не лише знання та вміння, а й психологічну налаштованість та особистісні якості, необхідні для успішного виконання професійних функцій. Формування такої готовності для фахівців морської галузі доцільно здійснювати в системі як аудиторної, так і позанавчальної роботи, що зумовлено специфікою цілей та завдань підготовки, особливим характером об’єкта професійної діяльності, а також змістом і формами освітнього процесу, який має відповідати сучасним викликам.

Метою даної статті є теоретичне обґрунтування, аналіз та моделювання структурних компонентів готовності фахівців морської галузі до професійної іншомовної комунікації з урахуванням специфіки майбутньої професійної діяльності та динаміки змін у світовій морській галузі.

ПІДГОТОВКА МАГІСТРІВ У КРАЇНАХ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: АКТУАЛЬНІСТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ

М. В. Козир — 2025-10-30

Стаття присвячена порівняльному аналізу сучасних тенденцій підготовки магістрів у країнах Європейського Союзу та Україні в контексті інтеграції до Європейського простору вищої освіти (ЄПВО). Розкрито основні напрями трансформацій: посилення компетентнісного підходу, міждисциплінарність, практико-орієнтовані моделі навчання, цифровізація та інтернаціоналізація освітніх програм другого циклу. Наголошено на важливості врахування національних особливостей систем освіти держав-членів ЄС, що поєднують спільні європейські стандарти з власними історико-культурними й економічними чинниками. Значну увагу приділено міжнародним документам (Паризьке комюніке, ESG, звіти Європейської комісії, OECD, UNESCO, Eurydice), які визначають стратегічні орієнтири модернізації магістерської освіти, підкреслюючи необхідність розвитку професійних, соціальних і міждисциплінарних компетентностей для сталого розвитку суспільства. Розкрито ключові положення законодавства України («Про вищу освіту», «Про освіту»), Стратегії розвитку вищої освіти 2022–2032, Концепції розвитку вищої освіти 2021–2031, Національної рамки кваліфікацій, що забезпечують нормативну основу реформ. Показано роль НАЗЯВО у підвищенні якості програм та поступовому наближенні їх до європейських стандартів. Автори підкреслюють актуальність дослідження у зв’язку з викликами євроінтеграції, воєнного стану та трансформації освітньої системи України. Визначено, що аналіз досвіду ЄС дає змогу адаптувати ефективні практики для модернізації національної магістерської освіти, підвищення конкурентоспроможності випускників, посилення їхньої мобільності та інноваційного потенціалу.

Зроблено висновок про те, що магістерська освіта є важливим чинником у підготовці висококваліфікованих фахівців, спроможних сприяти розвитку інноваційних економік та забезпечувати сталість суспільного поступу. Водночас Україна, дотримуючись євроінтеграційного напряму, має необхідні передумови для гармонізації підготовки магістрів із вимогами європейського освітнього простору.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ СТАРШИХ КЛАСІВ З ПОРУШЕННЯМИ СЛУХУ

Б. Ю. Куліш — 2025-10-30

Статтю присвячено розв’язанню наукової проблеми формування інформаційно-комунікаційної компетентності (далі ІК-компетентності) учнів старших класів з порушеннями слуху. Визначено організаційно-педагогічні умови формування ІК-компетентності старшокласників з порушеннями слуху. З’ясовано, що формування ІК-компетентності цієї категорії учнів залежить від освітнього середовища, в якому формується ця компетентність і конкретних умов, під впливом яких відбувається освітній процес. Обґрунтовано організаційно-педагогічні умови, які, на нашу думку, сприяють оптимізації освітнього процесу учнів старших класів з порушеннями слуху і спрямовані на координацію, регулювання та забезпечення контролю за процесом формування їх ІК-компетентності. Доведено, що формування ІК-компетентності учнів старших класів з порушеннями слуху залежить від низки організаційно-педагогічних умов організації освітнього інформаційно-цифрового середовища закладу загальної середньої освіти, зокрема, сформованості мотиваційної сфери учнів до використання інформаційно-комунікаційних технологій (далі – ІКТ), рівня ІК-компетентності вчителя, відповідного навчально-методичного забезпечення, добору спеціальних засобів ІКТ, форм і методів навчання старшокласників з порушеннями слуху, матеріально-технічного оснащення освітнього процесу сучасними засобами ІКТ.

Реалізація запропонованих організаційно-педагогічних умов формування ІК-компетентності учнів старших класів з порушеннями слуху сприятиме адаптуванню освітнього процесу до потреб учнів з порушеннями слуху, розвитку інноваційної спрямованості їх навчання, створенню емоційно позитивної атмосфери в колективі, налаштуванню на творче використання нововведень, а також формуванню таких важливих якостей особистості, як наполегливість, цілеспрямованість, творча активність, самостійність, відповідальність і критичне мислення.

ВПЛИВ СУЧАСНИХ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ НА РУХОВУ АКТИВНІСТЬ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ

Г. А. Лещенко — 2025-10-30

У статті розглянуто проблему застосування сучасних цифрових технологій та гаджетів для моніторингу фізичної активності у фізичному вихованні студентської молоді. Обґрунтовано актуальність теми у контексті глобальних викликів, зокрема зростання рівня гіподинамії, цифровізації суспільства та потреби в модернізації підходів до організації занять. Проведено аналіз останніх досліджень вітчизняних і зарубіжних учених, які доводять позитивний вплив фітнес-трекерів, смарт-годинників і мобільних застосунків на рівень рухової активності, мотивацію та самоконтроль користувачів. Окремо підкреслено освітній та соціальний потенціал цифрових технологій, що сприяють індивідуалізації занять, формуванню звички до фізичних вправ і популяризації здорового способу життя.

У межах експерименту за участю 30 студентів закладів вищої освіти віком 18-21 років, розподілених на контрольну й експериментальну групи, досліджено вплив носимих пристроїв на результати тренувань. Протягом тримісячного періоду виявлено статистично достовірне підвищення кількості й тривалості занять у студентів експериментальної групи, а також покращення кардіореспіраторної витривалості, якості сну та показників рухової активності (р < 0,05). Аналіз щоденників та інтерв’ю показав, що основними чинниками зростання мотивації стали регулярний зворотний зв’язок, соціальні функції застосунків та візуалізація прогресу. Встановлено, що найбільш ефективними в поєднанні мотиваційного й результативного аспектів є смарт-годинники та фітнес-браслети, тоді як спеціалізовані сенсори й мобільні додатки виконують допоміжну роль.

Узагальнено, що цифрові технології у сфері фізичної культури й спорту є вагомим чинником підвищення ефективності тренувального процесу та формування стійких здоров’язбережувальних практик серед студентської молоді. Обмеженням дослідження визначено невелику вибірку та суб’єктивність самозвітів. Перспективи подальших робіт полягають у залученні ширшої аудиторії, використанні лабораторних методів контролю та вивченні довготривалих ефектів застосування фітнес-гаджетів.

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПОСАДОВИХ ОСІБ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

Д. Д. Москаль — 2025-10-30

Стаття присвячена комплексному дослідженню адміністративно-правового забезпечення системи підвищення кваліфікації посадових осіб місцевого самоврядування в Україні в умовах децентралізації. У контексті реалізації реформи децентралізації, яка суттєво розширила повноваження територіальних громад і підвищила вимоги до професійної компетентності працівників органів місцевого самоврядування, проблема ефективного правового регулювання їхнього професійного розвитку набуває особливої актуальності. Обґрунтовано, що саме належне адміністративно-правове забезпечення є головною передумовою формування професійного та спроможного кадрового корпусу органів місцевого самоврядування, здатного ефективно реалізовувати надані повноваження та надавати якісні публічні послуги населенню.

Проаналізовано теоретико-правові засади підвищення кваліфікації у сфері публічного управління, розкрито концептуальні підходи до розуміння неперервного професійного навчання як інструменту розвитку людського капіталу в системі місцевого самоврядування. Значну увагу приділено дослідженню чинного нормативно-правового регулювання професійного розвитку посадових осіб органів місцевого самоврядування, зокрема аналізу положень Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» (2001), нового Закону 2023 року, Закону України «Про державну службу», Закону України «Про освіту», а також підзаконних актів Кабінету Міністрів України та нормативних документів Національного агентства України з питань державної служби.

Окреслено інституційну архітектоніку системи підвищення кваліфікації, визначено її ключові суб’єкти і проаналізовано їхні повноваження і взаємодію. Здійснено оцінювання проблем правозастосування, фінансового забезпечення та організації освітнього процесу, зокрема виявлено розбіжність між наявною нормативною базою і практикою, недостатній рівень мотивації та низьку адресність освітніх програм.

Сформульовано пропозиції щодо удосконалення адміністративно-правового регулювання й організаційно-інституційного забезпечення підвищення кваліфікації кадрів місцевого самоврядування, що спрямовані на підвищення ефективності, неперервності й практичної спрямованості системи професійного розвитку в умовах децентралізації.

ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ФАХОВОЇ ПЕРЕДВИЩОЇ ОСВІТИ: ПЕДАГОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ, ДОСВІД ТА ІННОВАЦІЇ

Г. Ф. Пономарьова — 2025-10-30

У статті здійснено спробу актуалізації проблеми формування екологічної компетентності майбутніх педагогів, зокрема здобувачів освіти закладів фахової передвищої педагогічної освіти, спираючись на результати аналізу наукових джерел, опитування здобувачів освіти та досвіду освітньої діяльності Комунального закладу «Харківська гуманітарно-педагогічна академія» Харківської обласної ради.

З’ясовано сутність екологічної компетентності фахівців педагогічного профілю як важливого елемента педагогічної освіти, складника їх професійної компетентності. Названо ключові сфери формування зазначеної компетентності. Зазначено, що вища освіта України й педагогічна зокрема потребують інноваційного вдосконалення як системи екологічного виховання загалом, так і пошуків оптимальної моделі педагогічної системи формування екологічної компетентності майбутніх педагогів. Зроблено спробу представлення такої системи з виокремленням ключових компонентів та методичного інструментарію її реалізації, оскільки все ще значна частина здобувачів закладів фахової передвищої педагогічної освіти не готові методично і практично вивірено розв’язувати екологічні питання, не відчувають реального занепокоєння екологічними проблемами. Виокремлено суттєві недоліки, що гальмують процес формування екологічної культури здобувачів і, зокрема, їхньої екологічної компетентності. Здійснено ранжування таких недоліків.

Як складники системи, названо чинники, мету, завдання, методологійні та методичні підходи, принципи, напрями та шляхи, етапи, форми, методи й засоби та педагогічні умови формування екологічної компетентності здобувачів фахової передвищої педагогічної освіти. Структурно представлено складники освітнього середовища професійної підготовки майбутніх педагогів в контексті забезпечення суб’єкт-суб’єктної взаємодії ключових учасників освітнього процесу у формуванні екологічної компетентності. Виокремлено та схарактеризовано складові частини педагогічної основи для оцінювання сформованості екологічної компетентності здобувачів фахової передвищої педагогічної освіти. Наведено приклади форм і методів інноваційної педагогічної роботи у формуванні означеної компетентності.

КОНЦЕПЦІЯ БУДІВНИЦТВА ВЛАСНОГО ЗДОРОВ'Я В ОНОВЛЕНОМУ «ФІЗИЧНОМУ ВИХОВАННІ» ДЛЯ ЗАКЛАДІВ ФАХОВОЇ І ВИЩОЇ ОСВІТИ

В. В. Приходько — 2025-10-30

У статті представлені в узагальненому вигляді зміст, положення та значення концепції і педагогічної технології «будівництва власного здоров’я», як стрижневої ідеї «Фізичного виховання» в цивільних закладах фахової і вищої освіти. Адже важливим напрямком удосконалення публічної політики в Україні є запровадження міжгалузевої співпраці щодо розв’язання проблем громадського здоров’я. Саме тому ми актуалізуємо тему будівництва власного здоров’я через «Фізичне виховання», звертаючи увагу на використання можливостей цієї галузі через непрофесійну фізкультурну освіту здобувачів. Методологічні основи концепції формувались на таких положеннях. По-перше, це міждисциплінарний підхід: педагогічні науки (при розробці технології навчання будівництву здоров'я), медичні науки (ужиткові фізіологічні та патофізіологічні аспекти здоров’я), психологічні (мотивація та саморегуляція); соціальні науки (соціокультурні детермінанти здоров'я). По-друге, це історико-логічний аналіз еволюції поглядів на здоров'я, системно-структурний підхід до вивчення компонентів здоров’я, компетентнісний підхід у «Фізичному вихованні» до формування здоров'язбережувальних навичок, а також технологічний підхід до педагогічних інструментів впливу.

Створена парадигмальна інновація, а саме нова концепція здоров'я як об'єкта активного будівництва, а не пасивного збереження. Розроблено міждисциплінарний підхід, що інтегрує педагогічні, медичні, психологічні та соціальні знання. Створена комплексна технологія формування здоров'язбережувальної компетентності з використанням неспецифічних засобів впливу. Виконана адаптація технології для різних цільових груп – від студентів до пацієнтів фізичної реабілітації. Обґрунтовано потенціал кардинального покращення здоров'я нації через освітні засоби. Створена теоретична база для нової галузі знань на перетині педагогіки здоров'я та превентивної медицини. Отже, концепція і технології будівництва власного здоров'я представляє собою наукову розробку, яка здатна трансформувати підходи не лише до збереження, але й зміцнення здоров'я в Україні.

ІННОВАЦІНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

Н. О. Ратушняк — 2025-10-30

Інклюзивна освіта має на меті забезпечення рівноправної участі всіх здобувачів освіти. У цьому процесі технології відіграють ключову роль, оскільки надають інструменти для усунення бар’єрів, персоналізації навчання та стимулювання активної участі, особливо для студентів із функціональним різноманіттям чи специфічними потребами.

У даному дослідженні розглянуто, чи сприяє впровадження технологій досягненню ефективної інклюзивної освіти, чи, навпаки, створює додаткові виклики. Шляхом систематичного огляду літератури (Systematic Literature Review, SLR) було ідентифіковано найбільш поширені технології та оцінено їхні переваги й обмеження.

Результати виявили застосування різних технологій в інклюзивному освітньому середовищі, серед яких: екрани-зчитувачі, пристрої Брайля та технології доповненої реальності. До їхніх переваг належать: підвищення доступності, посилення активної участі та розвиток критично важливих навичок, зокрема критичного мислення й креативності. Такі інструменти сприяють створенню більш мотивуючих і справедливих освітніх середовищ, що допомагають знизити рівень відрахувань та зміцнити соціальну інтеграцію.

Разом з тим, впровадження зазначених технологій супроводжується істотними викликами, серед яких: висока вартість, недостатній рівень підготовки вчителів, соціальна нерівність та етичні бар’єри. Для підвищення ефективності цих інструментів необхідно модернізувати інклюзивні політики та адаптувати освітні стратегії відповідно до індивідуальних потреб кожного здобувача освіти.

Обмеженням дослідження є варіативність якості проаналізованих робіт, що може впливати на узагальнення результатів. Майбутні дослідження мають бути спрямовані на вивчення довгострокових наслідків застосування технологій в інклюзивній освіті та оцінку ефективних стратегій підготовки педагогів для їх впровадження.

ФОРМУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЧНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ У СТАРШОКЛАСНИКІВ ЧЕРЕЗ ВИВЧЕННЯ СУЧАСНИХ ВИРОБНИЧИХ ТЕХНОЛОГІЙ

С. М. Хоменко — 2025-10-30

У статті розглядаються актуальні питання формування технологічних компетентностей у старшокласників через вивчення сучасних виробничих технологій. В умовах швидких змін у технологічному середовищі та необхідності адаптації освітніх програм до вимог ринку праці, важливо виявити ефективні методи і підходи, які сприятимуть розвитку необхідних навичок у молоді. Основна мета дослідження полягає в аналізі можливостей інтеграції теорії і практики в навчальному процесі, що дозволяє учням не лише засвоювати знання, але й реалізовувати їх у реальних ситуаціях.

Стаття акцентує увагу на важливості використання інноваційних технологій в освітньому процесі, таких як віртуальна та доповнена реальність, які можуть значно підвищити рівень залученості учнів і стимулювати їх до активного навчання. Зокрема, досліджено їхній вплив на формування практичних навичок та здатності учнів до вирішення складних завдань. Крім того, досліджено переваги міждисциплінарного підходу, який передбачає поєднання знань з різних предметів для більш ефективного вирішення практичних завдань. Це підходить для розвитку критичного мислення, креативності та командної роботи, оскільки учні вчаться працювати разом над спільними проектами.

Окрім того, стаття обговорює перспективи досліджень у галузі удосконалення навчальних програм із акцентом на гнучкість і адаптацію до змінюваних вимог ринку праці. Важливо, щоб освітні програми забезпечували учням можливості для вибору навчальних курсів, які відповідають їхнім інтересам і кар'єрним цілям. Це покращить підготовку молоді до реальних викликів, які вони можуть зустріти у професійному житті. Дослідження також підкреслює важливість запровадження нових моделей оцінювання, які враховують не лише технічні знання, але й м’які навички, що є критично важливими у сучасному світі.

В цілому, стаття робить висновок, що інтеграція теорії та практики, а також впровадження адаптивних освітніх стратегій сприятимуть формуванню технологічних компетентностей учнів. Це, в свою чергу, забезпечить успішну адаптацію молоді до змін у сучасному технологічному середовищі і підготує її до ефективної участі у професійному житті.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНИХ МОВ В УМОВАХ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ

О. І. Шапран — 2025-10-30

У статті розглянуто проблему професійної підготовки педагогічних кадрів в умовах інтернаціоналізації освіти. Подано авторське тлумачення поняття «педагогічні умови» із урахуванням тематики запропонованого дослідження як сукупності чинників упливу, котрі закономірно створюються у професійній підготовці майбутніх фахівців та забезпечують розширення в університетському середовищі міжнародних зв’язків і партнерської взаємодії суб’єктів освітнього процесу.

Визначено й охарактеризовано педагогічні умови формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів іноземних мов у процесі інтернаціоналізації вищої освіти (забезпечення позитивної мотивації здобувачів вищої освіти до формування досліджуваного феномена в процесі інтернаціоналізації освіти, усвідомлення важливості толерантного ставлення до представників інших культур; привнесення міжнародного та міжкультурного аспекту на основі аналізу зарубіжного досвіду в зміст професійної підготовки майбутніх фахівців, англогізація освітнього процесу вищої школи; застосування для розвитку вмінь і навичок соціокультурної компетентності в процесі професійної підготовки майбутніх учителів іноземних мов сучасних педагогічних технологій та інноваційних методів у навчальній, квазіпрофесійній і практичній діяльності; оптимальне поєднання сучасних форм інтернаціоналізації, різних видів академічної мобільності в процесі залучення майбутніх учителів до активної професійно-спрямованої соціокультурної діяльності).

Сучасні форми інтернаціоналізації освіти надають нові можливості щодо залучення міжнародної підтримки; покращення якості вітчизняної освіти та зростання конкурентоспроможності українських вишів, упровадження міжнародних стандартів у практику роботи системи вищої освіти; ефективної взаємодії із міжнародними партнерами.

ФОРМУВАННЯ ЦИФРОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ТЕХНОЛОГІЙ ЗАСОБАМИ ФРЕЙМВОРКІВ ТА ТЕХНОЛОГІЙ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

О. В. Шатова — 2025-10-30

У статті досліджено проблему формування цифрових компетентностей майбутніх учителів технологій у контексті цифрової трансформації освіти. Розкрито значення фреймворків цифрової компетентності (DigComp, DigCompEdu, AI Competency Framework for Teachers) як методологічної основи розроблення освітніх програм і професійної підготовки педагогів технологічного профілю. Визначено взаємозв’язок між трьома ключовими складовими процесу формування цифрових компетентностей, а саме: фреймворками, комп’ютерними технологіями і технологіями штучного інтелекту.

Доведено, що використання комп’ютерних технологій (AutoCAD, Tinkercad, Python, Fusion 360 тощо) сприяє розвиткові проєктного мислення, цифрової аналітики і дослідницьких умінь студентів, а інтеграція засобів ШІ (Scikit-Learn, TensorFlow, ChatGPT, Gemini) формує аналітичні, креативні й етичні компетентності педагога. Особливу увагу приділено ролі меж цифрової компетентності як нормативно-методологічної системи, що забезпечує структурованість, вимірюваність і прогнозованість процесу підготовки педагогічних кадрів.

На основі аналізу міжнародних і національних джерел (UNESCO, Європейська комісія, МОН України) обґрунтовано необхідність створення інтегрованої педагогічної екосистеми, у якій майбутні вчителі технологій здобувають технічні, аналітичні й етичні навички цифрової діяльності. Підкреслено, що синергія фреймворків, комп’ютерних технологій і штучного інтелекту формує нову модель підготовки педагога цифрової епохи, орієнтовану на креативність, етичність і технологічну грамотність.

Доведено, що поєднання структурної чіткості фреймворків, практичної основи комп’ютерних технологій та інноваційного потенціалу штучного інтелекту створює синергетичну модель підготовки педагога нового покоління – мислячого, творчого, етично відповідального й технологічно грамотного.

Роль штучного інтелекту у навчанні іноземних мов

К. М. ГАВРИЛЕНКО — 2025-10-30

Інтеграція штучного інтелекту в освіту, зокрема у вивчення іноземних мов, означає перехід до цифрової дидактики й поєднання традиційних методів з новими технологіями, які сприяють покращенню персоналізованого навчання та автономії студентів, дозволяючи АІ виступати в ролі індивідуального помічника, адаптуючи контент, темп та вправи до особистих потреб, рівня володіння мовою та інтересів кожного студента. Інструменти АІ, такі як чат-боти та інтелектуальні системи навчання, пропонують діалоги, практичну індивідуальну підтримку, допомагаючи студентам подолати слабкі місця та підвищити їх впевненість.

У статті підкреслюється, що АІ значно покращує викладання іноземних мов, забезпечуючи зворотний зв'язок, підвищує залученість студентів через гейміфікацію та використання автентичних мультимедійних матеріалів, миттєвий зворотний зв'язок. Крім того, АІ автоматизує такі завдання, як вибір контенту, зворотний зв'язок та оцінювання, звільняючи викладачів від трудомісткого оцінювання та потенційно зменшуючи суб’єктивність та помилки, пов’язані з людським оцінюванням, що може допомогти вирішити такі проблеми, як висока вартість мовного навчання та нестачу викладацьких кадрів.

Інструменти АІ підтримують розвиток мовленнєвих навичок, надаючи оцінювальний зворотний зв’язок з письма, сприяє розвитку усного мовлення в реальному часі за допомогою розпізнавання голосу та інтерактивну практику говоріння через чат-боти та віртуальних помічників. Вони також допомагають у вивченні лексики, визначаючи невідомі слова та надаючи контекстуальні пояснення.

В роботі досліджується еволюція ролі викладача від традиційного ментора до помічника і наставника, зосереджуючись на допомозі у використанні студентами інструментів АІ та забезпеченні емоційного компоненту, глибшого аналізу та всебічної підтримки, яких наразі не вистачає АІ, таким чином формуючи нову освітню тріаду: викладач-АІ-студент. Також наголошується, що доступ до автентичних мультимедійних матеріалів та реального контенту має першорядне значення для ознайомлення студентів зі реальним використанням мовних компонентів та створення динамічного навчального середовища, яке імітує реальні сценарії спілкування, тим самим покращуючи навички спілкування та культурну компетентність.

Теоретичні засади підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до проєктної діяльності у закладах позашкільної освіти Китайської Народної Республіки

В. М. СЛАБКО — 2025-10-30

Теоретико-концептуальне дослідження присвячено аналізу провідних засад проєктного навчання (Project-Based Learning, PBL) як у процесі підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва для закладів позашкільної освіти Китайської Народної Республіки, так і як мету щодо опанування ними компетентності впровадження проєктної діяльності. Зважаючи на сучасні дослідження, насамперед китайських, учених, у статті проаналізовано адаптивність проєктного навчання до конструктивістської та дослідницько-орієнтованої педагогіки з акцентом на особистісно орієнтовані, колаборативні та креативні освітні стратегії. Визначено основні педагогічні умови ефективного впровадження PBL через інтегровані навчальні програми, підготовку викладачів і використання інформаційних і цифровоих технологій.

У статті схарактеризована термінологічна відповідність між західними освітніми поняттями й українським педагогічним дискурсом з метою забезпечення концептуального доступу для українських дослідників і методистів.

Шляхом узагальнення сучасної наукової літератури методом синтезу визначено фахові компетентності, які розвиває проєктне навчання і проєктна діяльність у майбутніх учителів музичного мистецтва, зокрема критичне мислення, комунікаційні навички, рефлексивну практику та інформаційно-цифрову грамотність. Особливу увагу приділено особливостям системи позашкільної освіти в культурному й інституційному контексті Китаю, де колективне навчання, дисципліна й діяльність, пов’язана з музичним виконанням, суттєво впливають на розробку педагогічних стратегій. Ці чинники враховуються під час адаптації моделей PBL до освітніх систем інших країн.

Стаття розкриває зміст концептуальних основ, умов реалізації та очікуваних компетентнісних результатів підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до проєктної діяльності у закладах позашкільної освіти КНР. Окрім того, у статті запропоновано цілісну теоретичну концепцію, яка сприяє вдосконаленню підготовки вчителів музичного мистецтва завдяки застосуванню оригінальних, завданнєво-орієнтованих стратегій навчання та слугує підґрунтям для подальших емпіричних і прикладних досліджень у галузі музично-педагогічної освіти на міжнародному рівні.