НАУКОВІ ЗАПИСКИ

МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ БУЛІНГУ В УМОВАХ ДИТЯЧОГО ЗАКЛАДУ ОЗДОРОВЛЕННЯ ТА ВІДПОЧИНКУ

О. В. Ачкасова — 2026-04-30

У статті досліджено проблему методичного забезпечення педагогічної діагностики булінгу в умовах дитячого закладу оздоровлення та відпочинку. Актуальність теми зумовлена необхідністю своєчасного виявлення проявів агресивної поведінки, порушень міжособистісної взаємодії та зниження рівня психологічної безпеки у тимчасово сформованих дитячих колективах. Метою статті є теоретичне обґрунтування методичного забезпечення педагогічної діагностики булінгу у дитячому колективі. У процесі дослідження проаналізовано вітчизняні та зарубіжні наукові джерела, присвячені питанням психологічної та педагогічної діагностики булінгу, дослідженню міжособистісної взаємодії дітей та оцінюванню психологічної безпеки освітнього середовища. У статті обґрунтовано необхідність комплексного використання анкетування, бесід, педагогічного спостереження, соціометрії та психологічних тестів у процесі педагогічної діагностики булінгу. Визначено можливості кожної з методик у дослідженні когнітивного, емоційно-ціннісного та поведінкового компонентів прояву булінгу. З’ясовано, що анкетування та бесіди дозволяють оцінити рівень обізнаності дітей щодо сутності булінгу, особливості сприйняття агресивної поведінки та ставлення до конфліктних ситуацій. Встановлено, що психологічні тести, бесіди та педагогічне спостереження є доцільними для оцінювання емоційного стану дітей, рівня емпатії, тривожності та психологічного комфорту у колективі. Обґрунтовано, що педагогічне спостереження та соціометрія забезпечують можливість виявлення особливостей міжособистісної взаємодії, проявів конфліктності, домінування, соціального виключення та ізоляції окремих учасників дитячого колективу. Наукова новизна дослідження полягає в обґрунтуванні комплексного методичного забезпечення педагогічної діагностики булінгу відповідно до когнітивного, емоційно-ціннісного та поведінкового компонентів прояву булінгу в умовах дитячого закладу оздоровлення та відпочинку. У результаті дослідження встановлено, що комплексне використання взаємодоповнювальних діагностичних методик забезпечує більш об’єктивне оцінювання рівня проявів булінгу та створює підґрунтя для організації ефективної профілактичної роботи й формування безпечного виховного середовища.

ДОСЛІДЖЕННЯ УМІНЬ УЧНІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ ЗАСТОСОВУВАТИ ЗНАННЯ З МАТЕМАТИКИ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ПРИКЛАДНИХ ЗАВДАНЬ

С. І. Великодний — 2026-04-30

У статті актуалізується проблема оцінювання вмінь учнів закладів загальної середньої освіти застосовувати набуті математичні знання для розв’язування практико-орієнтованих завдань. Зазначено, що попри впровадження компетентнісного підходу, традиційні засоби перевірки академічних досягнень не дозволяють об'єктивно виміряти рівень сформованості математичної компетентності в контексті реальних життєвих ситуацій. Наголошено на відсутності в Україні надійного національного інструментарію для діагностики таких умінь, що зумовлює потребу в розробленні спеціальних методичних засобів.

Метою дослідження є визначення рівня здатності школярів застосовувати математику на практиці на основі розробленої авторської методики. В основу розвідки покладено діяльнісний підхід, згідно з яким уміння розв’язувати прикладні задачі забезпечується опануванням узагальненого прийому діяльності, а саме математичного моделювання. Для перевірки висунутих припущень у дві тисячі двадцять п’ятому році було проведено педагогічний експеримент, до якого залучили двісті тридцять сім учнів сьомих–десятих класів. Діагностичний інструментарій складався з тестових завдань, спрямованих на перевірку володіння трьома базовими прийомами: змістового аналізу, побудови математичної моделі та інтерпретації результатів.

Результати вимірювання засвідчили загалом низький рівень володіння здобувачами освіти зазначеними прийомами, причому найбільші труднощі викликає етап аналізу результатів. Здійснений порівняльний аналіз виявив відсутність значущої залежності між традиційними оцінками учнів з математики та їхньою здатністю розв’язувати наближені до реальності задачі. Крім того, доведено, що наявність в умові задачі специфічної економічної чи соціальної термінології суттєво ускладнює процес застосування математичного апарату через недостатній рівень розвитку комунікативно-інформаційної діяльності підлітків.

Підсумовано, що розроблення якісних засобів вимірювання рівня володіння прийомами діяльності прикладного характеру є нагальним завданням сучасної педагогіки. Запропонований у дослідженні інструментарій може слугувати дієвим підґрунтям для подальшого створення національної стандартизованої системи моніторингу математичної грамотності школярів.

ІНТЕГРАЦІЯ ПРАВОВОЇ, ГРОМАДЯНСЬКОЇ ТА ОБОРОННОЇ ОСВІТИ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНЬОГО ВИКЛАДАЧА «ЗАХИСТУ УКРАЇНИ»

С. В. Вилков — 2026-04-30

У статті порушується актуальна проблема модернізації системи професійної підготовки майбутніх викладачів предмета «Захист України» в умовах активної трансформації освітнього простору та сучасних безпекових викликів. Наголошується на необхідності відходу від фрагментарного викладання розрізнених дисциплін та переходу до системної інтеграції правової, громадянської та оборонної освіти. Такий підхід зумовлений стратегічним курсом нашої держави на євроатлантичну інтеграцію, впровадженням стандартів НАТО в освітню сферу та гострою суспільною потребою у формуванні національно свідомої молоді, готової до захисту Батьківщини. Метою дослідження є теоретико-методологічне обґрунтування концептуальних засад зазначеної інтеграції задля ефективного формування професійних компетентностей майбутніх педагогів. У процесі наукового пошуку глибоко проаналізовано вітчизняний та зарубіжний досвід щодо розуміння сутності правових систем, розвитку громадянського суспільства й забезпечення національної безпеки. Зважаючи на це, виокремлено низку ключових методологічних підходів до підготовки фахівців, серед яких провідними визначено комплексний, діяльнісно-компетентнісний, інноваційний, трансформаційний, особистісно-розвивальний, а також принципи професіоналізації та неперервності навчання. Доведено, що традиційні форми проведення занять втрачають свою ефективність, поступаючись місцем інтерактивним методам, передовим цифровим технологіям та симуляційному моделюванню. Обґрунтовано, що поєднання безпекових, законодавчих і патріотичних складових у єдиний процес дає змогу підготувати фахівця нового формату. Такий викладач не лише бездоганно володіє необхідними військово-прикладними навичками, але й вирізняється високим рівнем правової культури, гнучким мисленням та здатністю виховувати у здобувачів освіти соціальну відповідальність. Зроблено висновок, що запропонована інтегративна модель створює прогресивне освітнє середовище, яке цілком відповідає замовленню держави. Перспективи подальших наукових розвідок убачаються у розробленні цілісної практичної моделі такої інтеграції та експериментальному підтвердженні її дієвості.

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ТА ПІДХОДИ ТРАНСФОРМАЦІЇ РУЙНІВНОЇ ЛЮТІ У КОНСТРУКТИВНУ БОЙОВУ ЕНЕРГІЮ

О. В. Гібало — 2026-04-30

У статті розглядається актуальна проблема сучасної військової педагогіки та психології – трансформація руйнівної люті військовослужбовців у конструктивну бойову енергію. В умовах інтенсивних бойових дій, що супроводжуються постійним ризиком і колосальним психологічним навантаженням, лють постає як одна з найсильніших емоцій. Вона має подвійну природу: здатна миттєво мобілізувати фізичні й психічні ресурси організму, але без належного контролю неминуче призводить до хаосу, втрати дисципліни та створює загрозу для всього підрозділу. Метою дослідження є наукове обґрунтування комплексу педагогічних умов, які забезпечують усвідомлене керування афективними спалахами та їх спрямування на ефективне виконання бойових завдань. Методологічне підґрунтя праці становлять міждисциплінарні підходи, що поєднують досягнення нейрофізіології, соціальної та військової психології. У ході дослідження доведено, що управління емоціями досягається не шляхом їх придушення, а через свідоме спрямування емоційного потенціалу в раціональне русло. Виокремлено базові педагогічні умови такої трансформації. До них належать формування навичок самоконтролю через систематичні тренування в штучно створених стресових ситуаціях, виховання суворої дисципліни й ціннісних орієнтирів, а також особистий приклад командира й утвердження атмосфери взаємної відповідальності у колективі. Обґрунтовано, що опанування власної агресії виводить воїна на вищий рівень професійної зрілості, перетворюючи його з джерела потенційної дестабілізації на надійну опору підрозділу. Згуртованість колективу, де військовослужбовці здатні трансформувати афект у цілеспрямовану дію, істотно підвищує загальний бойовий дух та психологічну стійкість. Окреслено перспективні напрями розвитку методик емоційної підготовки, зокрема впровадження спеціалізованих програм для різних родів військ та використання технологій біомоніторингу, штучного інтелекту й віртуальних симуляторів. Зроблено висновок, що педагогічно керована емоційна енергія є важливою стратегічною передумовою підвищення боєздатності Збройних Сил.

НАУКОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ПРИРОДНИЧИХ ДИСЦИПЛІН

Т. С. Гладун — 2026-04-30

У статті актуалізовано проблему інтеграції цифрових технологій у науково-дослідну діяльність закладів вищої освіти в умовах глобальних трансформацій та розвитку економіки знань. Метою розвідки є комплексне дослідження наукового потенціалу цифрового інструментарію у процесі підготовки фахівців, зокрема природничих дисциплін, виявлення перешкод на шляху цифровізації університетської науки та розроблення стратегічних рекомендацій для підвищення її ефективності. Методологічну основу роботи становлять методи системного, структурно-функціонального, порівняльного та контент-аналізу.

Обґрунтовано, що цифровізація докорінно змінює методологію наукового пошуку завдяки застосуванню штучного інтелекту, технологій великих даних, хмарних обчислень, цифрових двійників та віртуальних лабораторій. Це набуває особливої ваги в галузі природничих наук, де обсяги емпіричної інформації зростають експоненціально, а експериментальна база потребує значних матеріальних ресурсів. Доведено значущість концепції відкритої науки (Open Science) та впровадження сучасних систем управління науковою інформацією для розширення міжнародної співпраці, прозорості досліджень та об’єктивного оцінювання їхніх результатів.

Окреслено ключові виклики цифровізації, які класифіковано на фінансово-технологічні, етично-правові та людські (зокрема консерватизм частини академічної спільноти й цифровий розрив). Запропоновано багаторівневу стратегію подолання виявлених бар’єрів, що передбачає консолідацію зусиль на рівні держави та конкретного закладу вищої освіти.

Підсумовано, що лише системний підхід, який поєднує оновлення інфраструктури, інституційну підтримку та безперервний розвиток цифрової компетентності дослідників, дасть змогу вітчизняним університетам стати конкурентоспроможними осередками генерації знань у світовому дослідницькому просторі.

DATAOPS У ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ З ІНФОРМАТИКИ: МЕТОДОЛОГІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЮВАНОСТІ ЕКСПЕРИМЕНТІВ

В. О. Горбачук — 2026-04-30

У статті актуалізовано фундаментальну проблему забезпечення відтворюваності результатів у сучасних педагогічних дослідженнях, зокрема в галузі методики навчання інформатики. Наголошено, що специфіка таких експериментів полягає у значній залежності підсумкових висновків від застосованого цифрового середовища, програмних інструментів, масивів навчальних даних, логів, а також процедур їх статистичної та аналітичної обробки. Зазначено, що традиційний підхід до висвітлення експериментів здебільшого обмежується загальним описом методики, залишаючи поза увагою відкритість даних, прозорість коду та алгоритми очищення вибірки, що суттєво ускладнює або унеможливлює незалежну перевірку наукових здобутків. Для розв’язання цієї проблеми запропоновано імплементувати методологію DataOps як інноваційний комплексний підхід до управління життєвим циклом даних педагогічного дослідження.

Теоретично обґрунтовано, що впровадження принципів DataOps у поєднанні з концепцією відкритої науки та FAIR-принципами дає змогу автоматизувати, тестувати й документувати всі етапи роботи з освітньою інформацією. У межах розвідки розроблено та представлено узагальнену модель DataOps-пайплайну педагогічного експерименту з інформатики. Запропонована модель охоплює логічну послідовність етапів: планування дослідження, збирання метрик із різних цифрових джерел (системи управління навчанням, Git-репозиторії, платформи автоматизованого тестування), перевірку якості, валідацію, очищення та етичну анонімізацію даних. Наступні кроки включають жорсткий контроль версій масивів і скриптів, відтворювану аналітичну обробку, візуалізацію, вичерпне документування й публікацію матеріалів у відкритому доступі. Також розроблено класифікацію рівнів зрілості педагогічного дослідження щодо його відтворюваності, яка масштабується від базового описового рівня до найвищого – повністю керованого на основі інфраструктури DataOps.

Підсумовано, що запропонований підхід виконує подвійну функцію: формує надійне технологічне підґрунтя для роботи з великими обсягами освітніх даних та слугує методологічною рамкою, яка докорінно підвищує прозорість, об’єктивність і наукову цінність педагогічних розвідок. Наголошено на потребі подальшої експериментальної апробації пайплайну в реальних навчальних курсах для формування дієвих методичних рекомендацій.

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ У РОБОТІ ВЧИТЕЛЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ: ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ТА МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Л. В. Городнича — 2026-04-30

У статті теоретично обґрунтовано методичні засади використання штучного інтелекту у роботі вчителя англійської мови закладу загальної середньої освіти. Актуальність дослідження зумовлена тим, що нормативне регулювання застосування штучного інтелекту в українській школі випереджає методичне: учителі досі не мають систематизованих рекомендацій щодо конкретних інструментів, прийомів і умов їх використання в різновікових класах.

Встановлено, що теоретичну основу застосування штучного інтелекту формують конструктивістський, компетентнісний та особистісно орієнтований підходи, у межах кожного з яких технологія виконує допоміжну функцію, тоді як педагог зберігає роль наставника й організатора навчального процесу. На цій підставі сформульовано ключовий принцип добору інструментів: штучний інтелект є методично виправданим там, де він підсилює самостійну роботу учня, і недоцільним там, де підміняє її.

З урахуванням зазначених підходів запропоновано класифікацію інструментів штучного інтелекту за п'ятьма дидактичними групами, а саме: генеративні мовні моделі, адаптивні мовні платформи, інструменти автоматизованого оцінювання, платформи генерації дидактичного контенту та мобільні застосунки-співрозмовники. Розроблено модель інтеграції генеративного штучного інтелекту в урок, яка охоплює п'ять взаємопов'язаних елементів: дидактичну мету уроку, вибір інструменту з відповідної групи, роль учителя, форму взаємодії учня з технологією та контроль результату. Описано прийоми використання штучного інтелекту на кожному етапі уроку з диференціацією за ступенями навчання і наведено конкретні завдання для трьох вікових груп.

На основі міжнародних емпіричних досліджень проаналізовано переваги інтеграції штучного інтелекту в навчальний процес, серед яких персоналізація, автоматизований зворотний зв'язок і підтримка мотивації учнів, а також системні ризики: зниження академічної доброчесності, нерівний доступ до цифрових ресурсів і технологічна залежність. Визначено п'ять педагогічних умов ефективного використання AI-інструментів, зокрема відповідність учителя стандарту DigComp 2.2, верифікацію згенерованого контенту, інституційну підтримку, наявність шкільної AI-політики та поступовість упровадження. Зроблено висновок про те, що результативність штучного інтелекту в навчанні визначається насамперед збереженням педагогічного контролю над процесом.

СВІТОГЛЯДНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПРОФЕСІЙНО-ОРІЄНТОВАНИХ ЗАДАЧ З ФІЗИКИ У НАВЧАННІ СТУДЕНТІВ ІНЖЕНЕРНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

О. М. Григорчук — 2026-04-30

У статті обґрунтовано світоглядний потенціал професійно-орієнтованих задач із фізики як дієвого засобу професійної підготовки майбутніх інженерів у закладах вищої освіти. Наголошено, що попри фундаментальний характер фізичних знань, у навчальному процесі часто виникає розрив між теоретичним змістом дисципліни та реальними інженерними практиками, що негативно впливає на мотивацію студентів та їхнє професійне мислення. Метою роботи є визначення ролі професійно-орієнтованих задач у формуванні цілісної фізичної картини світу, розвитку міждисциплінарних зв’язків та утвердженні ціннісних орієнтацій майбутніх фахівців.

Теоретичну основу дослідження становлять аналіз науково-методичної літератури, узагальнення положень щодо функцій навчальних задач та вивчення педагогічного досвіду їх застосування. Доведено, що професійно-орієнтовані задачі трансформують фізику з набору абстрактних формул у фундаментальну основу інженерного аналізу, технічного проєктування та раціональної взаємодії з навколишнім середовищем.

Виокремлено ключові аспекти світоглядного впливу таких задач, які полягають у подоланні формального ставлення до навчання, інтеграції фізичних закономірностей у контекст технічних об’єктів, процесів і систем, а також у розвитку вміння прогнозувати наслідки технічних рішень з позицій енергоефективності, безпеки та соціальної відповідальності. Запропоновано структуру роботи над задачею, яка охоплює етапи аналізу ситуації, моделювання, розрахунку, інтерпретації результатів та їх оцінювання з погляду професійної доцільності.

Підсумовано, що професійно-орієнтовані задачі є не лише інструментом закріплення знань, а й важливою виховною складовою, яка сприяє формуванню відповідального інженерного мислення, культури аналізу та готовності до розв’язання комплексних спеціалізованих завдань в умовах сучасного технологічного розвитку. Перспективи подальших досліджень пов’язано з розробленням спеціалізованих систем задач для різних інженерних напрямів та інтеграцією задачного підходу із засобами комп’ютерного моделювання.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ІНТЕГРАЦІЇ ТЕХНОЛОГІЙ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ В СИСТЕМУ НЕПЕРЕРВНОГО ПРОФЕСІЙНОГО РОЗВИТКУ ПЕДАГОГІВ

О. В. Дульська — 2026-04-30

У статті здійснено теоретичний аналіз проблеми інтеграції технологій штучного інтелекту в систему неперервного професійного розвитку педагогів в умовах цифрової трансформації освіти. Обґрунтовано актуальність використання технологій штучного інтелекту як інструменту підвищення ефективності професійного навчання педагогічних працівників, персоналізації освітнього процесу, удосконалення змісту та організації підвищення кваліфікації. Визначено роль штучного інтелекту в модернізації системи післядипломної та неперервної педагогічної освіти відповідно до сучасних вимог інформаційного суспільства та концепції навчання впродовж життя. Проаналізовано наукові підходи до використання штучного інтелекту в освітній діяльності та професійному навчанні дорослих. Визначено комплекс психолого-педагогічних умов успішної інтеграції технологій штучного інтелекту в систему неперервного професійного розвитку педагогів. Особливу увагу приділено можливостям застосування генеративного штучного інтелекту для створення навчально-методичних матеріалів, підготовки освітнього контенту, автоматизації рутинних професійних завдань, організації консультативної підтримки та здійснення моніторингу освітніх результатів. Водночас окреслено основні ризики та виклики впровадження штучного інтелекту в систему неперервної педагогічної освіти, серед яких недостатній рівень готовності педагогів до використання інтелектуальних технологій, проблеми академічної доброчесності, питання захисту персональних даних, етичні аспекти взаємодії людини і штучного інтелекту, а також ризик зниження рівня критичного мислення за умов надмірної автоматизації освітньої діяльності. Зроблено висновок, що ефективна інтеграція технологій штучного інтелекту в систему неперервного професійного розвитку педагогів потребує комплексного врахування психологічних, педагогічних, організаційних та етичних чинників.

ДИДАКТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ 3D-МОДЕЛЮВАННЯ ЯК ЗАСОБУ РЕАЛІЗАЦІЇ STEM-ОРІЄНТОВАНОГО ПІДХОДУ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Т. М. Загородня — 2026-04-30

У статті теоретично обґрунтовано дидактичний потенціал 3D-моделювання як інструменту реалізації STEM-орієнтованого підходу в освітньому процесі закладів загальної середньої освіти. Актуальність дослідження зумовлена інтенсивною цифровою трансформацією навчання та гострою потребою у впровадженні засобів, що забезпечують міждисциплінарність, практичну спрямованість і розвиток інженерного мислення учнів. Метою роботи є визначення педагогічних можливостей 3D-моделювання та розроблення напрямів його інтеграції в освітню діяльність, зокрема в умовах змішаного навчання.

Методологічну основу розвідки становлять комплекс теоретичних методів, як-от аналіз наукової та нормативної літератури, систематизація підходів до STEM-освіти, а також емпіричні методи, зокрема педагогічне спостереження та вивчення досвіду реалізації учнівських 3D-проєктів. Доведено, що 3D-моделювання виходить за межі суто технічного опанування програмного забезпечення, виступаючи потужним інтеграційним засобом для природничо-математичних дисциплін, технологій та мистецтва. Виокремлено ключові дидактичні функції 3D-моделювання: візуалізаційну, проєктно-конструкторську, дослідницьку, мотиваційну, а також комунікативну.

Обґрунтовано, що створення тривимірних об’єктів стимулює розвиток просторової уяви, алгоритмічного мислення, навичок проєктування та рефлексії. Особливу увагу приділено ефективності застосування 3D-технологій в умовах змішаного навчання, де поєднання очних занять із дистанційним опрацюванням матеріалів через електронні навчально-методичні комплекси забезпечує гнучкість освітнього процесу та персоналізацію навчання. Запропоновано структуру та компоненти електронного навчально-методичного комплексу, який сприяє розвитку самостійності учнів.

Підсумовано, що 3D-моделювання відповідає фундаментальним засадам STEM-освіти, адже орієнтує здобувачів освіти на розв’язання реальних проблем шляхом створення власних цифрових і матеріалізованих продуктів. Визначено, що ефективність впровадження цієї технології залежить від вікової адаптації завдань, комплексності оцінювання та наявності якісної цифрової інфраструктури. Перспективи подальших досліджень спрямовані на розроблення цілісної методики навчання 3D-моделювання для різних вікових груп та наукове обґрунтування педагогічних умов інтеграції віртуальної і доповненої реальності в шкільний STEM-простір.

СУЧАСНИЙ СТАН ВИКОРИСТАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ВІРТУАЛЬНОЇ ТА ДОПОВНЕНОЇ РЕАЛЬНОСТІ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНФОРМАТИКИ

А. В. Івасюк — 2026-04-30

У статті проаналізовано сучасний стан та перспективи використання технологій віртуальної (VR) та доповненої (AR) реальності в системі професійної підготовки майбутніх учителів інформатики. Актуальність дослідження зумовлена інтенсивною цифровою трансформацією вітчизняної освітньої сфери та стратегічними завданнями щодо впровадження інноваційних імерсивних засобів у шкільну практику. Наголошено на тому, що майбутній учитель інформатики сьогодні має виступати не лише кваліфікованим користувачем готових цифрових ресурсів, а й компетентним розробником інтерактивного освітнього контенту, здатним критично оцінювати педагогічну доцільність застосування новітніх технологій. Метою роботи є аналіз інтеграції VR/AR-технологій в освітній процес закладів вищої педагогічної освіти, визначення їхніх дидактичних можливостей, а також виявлення проблем і напрямів підвищення ефективності підготовки фахівців. Теоретико-методологічну основу розвідки становлять системний аналіз наукової літератури, узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду впровадження імерсивних інструментів, а також порівняння сучасних підходів до розвитку цифрових компетентностей педагогів. Доведено, що VR/AR-технології володіють унікальним дидактичним потенціалом для візуалізації складних абстрактних понять, моделювання професійних ситуацій, активізації пізнавальної діяльності та розвитку просторового й алгоритмічного мислення здобувачів освіти.

Виокремлено чотири ключові компоненти фахової підготовки майбутніх учителів до роботи з імерсивними технологіями: технічний (володіння середовищами розробки), педагогічний (визначення дидактичної доцільності), методичний (інтеграція в структуру уроку) та дослідницько-оцінювальний (аналіз результативності). Окреслено наявні виклики, зокрема нерівномірний доступ до технічної інфраструктури, дефіцит україномовного освітнього контенту, фрагментарність методичного забезпечення та потребу у міждисциплінарному поєднанні знань із програмування, графічного дизайну та педагогічного проєктування.

Підсумовано, що перехід від споживацької до розробницької моделі підготовки є стратегічно важливим для формування цифрової культури вчителя інформатики. Запропоновано напрями вдосконалення професійної підготовки, що передбачають створення спеціалізованих модулів із розробки навчальних VR/AR-застосунків, активізацію проєктної діяльності студентів та розроблення критеріїв оцінювання якості імерсивного контенту. Перспективи подальших досліджень спрямовані на наукове обґрунтування методики навчання майбутніх педагогів проєктуванню імерсивних середовищ та експериментальну верифікацію ефективності запропонованих підходів у вищій педагогічній школі.

ЦИФРОВІ РЕСУРСИ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВИКЛАДАЧА «ЗАХИСТУ УКРАЇНИ»

С. А. Кушнірук — 2026-04-30

У статті актуалізовано проблему вдосконалення професійної підготовки майбутніх викладачів дисципліни «Захист України» в умовах стрімкої цифрової трансформації освітнього простору. Головну увагу зосереджено на теоретичному обґрунтуванні ролі цифрових ресурсів як дієвого засобу розвитку правової компетентності педагогів, що є невід’ємним складником їхньої професійної культури. Правова компетентність майбутнього викладача визначена як система правових знань, умінь і ціннісних орієнтацій, необхідних для ефективної діяльності в межах правового поля держави, що набуває особливої значущості в контексті формування громадянської відповідальності, розуміння основ національної безпеки та захисту прав людини.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування ролі цифрових ресурсів у розвитку правової компетентності зазначеної категорії фахівців та визначення ключових напрямів їх інтеграції в освітній процес закладів вищої освіти. Методологічну основу розвідки становлять методи системного аналізу, узагальнення, систематизації наукової літератури, а також порівняльний аналіз підходів до професійної підготовки педагогічних кадрів. У статті охарактеризовано потенціал широкого спектра цифрових інструментів, зокрема електронних освітніх платформ, цифрових бібліотек, баз даних нормативно-правових актів, мультимедійних матеріалів та інтерактивних сервісів.

Доведено, що інтеграція цих засобів у професійну підготовку не лише сприяє підвищенню ефективності навчання, а й забезпечує розвиток навичок критичного аналізу правової інформації, стимулює самостійну пізнавальну діяльність та підвищує рівень інформаційної грамотності студентів. Окрему увагу приділено педагогічним умовам ефективного використання цифрових ресурсів, серед яких пріоритетними є цілеспрямована інтеграція ІК-технологій у зміст професійної підготовки, впровадження інтерактивних методів навчання та формування сучасного цифрового освітнього середовища. Узагальнено досвід застосування мобільних додатків та відкритих освітніх платформ, що сприяють безперервності навчання та підтримці освітнього процесу в складних умовах, зокрема під час дії воєнного стану.

Підсумовано, що систематичне використання цифрових ресурсів є важливою передумовою розвитку правової компетентності, що забезпечує якісну підготовку педагога, здатного свідомо діяти відповідно до чинного законодавства та виховувати правову культуру у здобувачів освіти. Перспективи подальших наукових розвідок вбачаються у розробленні методичних рекомендацій щодо практичного впровадження цифрових ресурсів у навчальний процес та вивченні ефективності їх застосування для формування стійких професійних компетентностей викладачів «Захисту України».

ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ СПРОМОЖНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ІНФОРМАЦІЙНОГО СЕКТОРУ НА ОСНОВІ ПРОЄКТНОГО ПІДХОДУ

М. Ю. Ляшенко — 2026-04-30

У статті теоретично обґрунтовано та визначено педагогічні умови формування підприємницької спроможності майбутніх фахівців інформаційного сектору за спеціальністю В13 «Бібліотечна, інформаційна та архівна справа». Актуальність дослідження зумовлена потребою сучасного ринку праці та цифрової економіки у креативних і конкурентоспроможних випускниках, здатних створювати, монетизувати та комерціалізувати інформаційні продукти.

Автором визначено та охарактеризовано чотири ключові педагогічні умови, які забезпечують формування підприємницької спроможності майбутніх фахівців інформаційного сектору: стимулювання мотивації студентів через побудову індивідуальної освітньої траєкторії; побудова чіткої архітектоніки вибіркового блоку підприємницьких дисциплін; впровадження проєктного підходу як основного методу навчання; розвиток саморефлексії під час захисту проєктів. Детально розкривається блоковий підхід до вивчення вибіркових компонентів підприємницького спрямування. Акцентується увага на вивченні кожного курсу через розробку конкретного проєкту під координацією викладача.

У дослідженні автором подається тематика проєктів у розрізі вибіркових освітніх компонентів для спеціальності В13 «Бібліотечна, інформаційна та архівна справа» : «Розробка стартап-проєктів», «Економіка, планування та організація діяльності підприємств», «Контент-менеджмент та копірайтинг», «Бізнес-комунікації» та «Електронна комерція». Ці компоненти безпосередньо інтегрують фундаментальну базу знань і вмінь за спеціальністю з підприємницькими компетентностями та навичками створення власної справи.

Наголошено, що використання проєктного підходу при вивчені всіх освітніх вибіркових компонентів підприємницького блоку створює цілісну систему, яка трансформує класичні знання з архівної та бібліотечної справи в затребувані ринком цифрові комерційні продукти.

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ПЕРСОНАЛІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ ІНФОРМАТИКИ ЗДОБУВАЧІВ СТУПЕНЯ МОЛОДШОГО БАКАЛАВРА ЗАСОБАМИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ЦИФРОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Є. В. Малюх — 2026-04-30

У статті порушується проблема персоналізації навчання інформатики здобувачів ступеня молодшого бакалавра в умовах активної цифрової трансформації системи вищої освіти України. Наголошено на тому, що традиційні освітні моделі не завжди здатні ефективно врахувати різний рівень попередньої підготовки, індивідуальний темп засвоєння матеріалу та фахові інтереси студентів, що зумовлює нагальну потребу у впровадженні інноваційних технологій, зокрема штучного інтелекту. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування методичних підходів до персоналізації навчання інформатики зазначеної категорії здобувачів за допомогою інтелектуальних цифрових інструментів та визначення доцільних напрямів їх використання. Методологічна основа охоплює комплекс теоретичних (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення науково-педагогічної літератури та нормативної бази) та емпіричних (педагогічне спостереження, аналіз результатів навчання та досвіду застосування цифрових платформ) методів дослідження. За результатами дослідження доведено, що інтелектуальні цифрові інструменти реалізують низку взаємопов’язаних функцій, а саме діагностичну, адаптивну, консультативну, аналітичну, комунікативну, мотиваційну та оцінювальну. Виокремлено п’ять провідних напрямів персоналізації освітнього процесу, серед яких індивідуалізація змісту навчання, адаптація темпу опрацювання матеріалу, варіативність способів навчальної діяльності, персоналізація автоматизованого зворотного зв’язку та підтримка індивідуальної освітньої траєкторії. Обґрунтовано базові принципи впровадження таких інструментів, до яких належать педагогічна доцільність, керована самостійність, прозорість та неухильне дотримання академічної доброчесності. Також окреслено потенційні ризики, як-от загрози конфіденційності, нерівність доступу до технологій, зниження рівня критичного мислення, та акцентовано на тому, що штучний інтелект не замінює викладача, а лише інструментально збагачує його можливості. Підсумовано, що інтелектуальні цифрові інструменти є перспективним і дієвим засобом підтримки адаптивного, практико-орієнтованого навчання інформатики. Подальші наукові розвідки мають спрямовуватися на розроблення комплексу персоналізованих завдань і проведення експериментальної перевірки ефективності запропонованих підходів у закладах вищої освіти.

ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Д. Д. Москаль — 2026-04-30

У статті актуалізовано науково-практичну проблему формування правової компетентності майбутніх педагогів у закладах вищої освіти. Доведено, що в умовах системних трансформацій освітнього простору України (впровадження концепції «Нова українська школа», інтенсивної цифровізації, розвитку інклюзивного середовища та безпрецедентних викликів воєнного стану) правова обізнаність учителя стала життєво необхідним інструментом його щоденної професійної діяльності. Виявлено суперечність між гострою об’єктивною потребою суспільства в юридично грамотних педагогічних кадрах і традиційним, переважно теоретизованим підходом до їхньої підготовки, який наразі не забезпечує належної практичної готовності випускників до швидкого розв’язання реальних правових колізій.

У дослідженні ґрунтовно розкрито сутність правової компетентності вчителя як складної інтегративної якості, що органічно поєднує три компоненти: когнітивний (глибоке знання нормативно-правової бази освітньої галузі, трудового й сімейного права), мотиваційно-ціннісний (високий рівень правосвідомості, беззастережна повага до закону та прав дитини) та діяльнісно-практичний (уміння доречно застосовувати норми права, грамотно вести юридичну документацію, здійснювати процедуру медіації та ефективно захищати інтереси всіх суб’єктів освітнього процесу).

Науково обґрунтовано комплекс дієвих педагогічних умов для її ефективного формування: наскрізну міжпредметну інтеграцію правового контенту у фахові дисципліни; запровадження спеціалізованих практико-орієнтованих спецкурсів («Освітнє право», «Шкільна медіація»); активне використання інтерактивних технологій, зокрема кейс-методу для розбору типових шкільних прецедентів; залучення студентів до імітаційної (квазіпрофесійної) діяльності (моделювання засідань комісій); обов’язкову актуалізацію правового аспекту під час проходження педагогічної практики.

Зроблено підсумковий висновок, що системна реалізація цих умов сприятиме якісному переходу від формального абстрактного правопросвітництва до практико-орієнтованого формування здатності майбутніх учителів мислити юридичними категоріями. Це зі свого боку гарантуватиме надійний захист їхньої професійної гідності, запобігатиме вигоранню та сприятиме створенню справді безпечного й демократичного освітнього середовища.

МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ЗВ’ЯЗКИ ДИСКРЕТНОЇ МАТЕМАТИКИ В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

О. Д. Нестерова — 2026-04-30

У статті проаналізовано необхідність модернізації вищої освіти в умовах стрімкої цифрової трансформації суспільства на прикладі навчання дискретної математики здобувачів вищої освіти спеціальностей A4 «Середня освіта (Інформатика)», E7 «Математика» та галузі знань F «Інформаційні технології». У різних закладах вищої освіти (ЗВО) та освітніх програмах освітній компонент може мати назву «Дискретна математика» або «Комп’ютерна дискретна математика». У межах цього дослідження термін «дискретна математика» використовується як узагальнюючий, а особлива увага приділяється її комп’ютерно орієнтованому підходу та прикладним аспектам.

Окреслено міждисциплінарні зв’язки дискретної математики з іншими науками та освітніми компонентами програм професійної підготовки здобувачів вищої освіти, як засіб формування цілісного бачення об’єкта вивчення, розв’язання складних проблем з використанням підходів суміжних галузей. Перенесення знань та вмінь з однієї дисципліни в іншу, їх інтеграція, об’єднання зусиль фахівців різних галузей сприяють підвищенню рівня мотивації та показників якості навчання здобувачів.

Сучасний етап розвитку інформатики та її прикладних застосувань характеризується створенням великих інформаційних систем, розробкою локальних і глобальних мереж, використанням у виробничих процесах робототехнічних систем, штучного інтелекту, інтернету речей, технологій великих даних, квантових обчислень, блокчейну. Інноваційні ІТ-сектори мають спільне підґрунтя, оскільки функціонують у дискретному цифровому просторі.

Цифрова трансформація суспільства, зокрема освіти, висуває нові вимоги до якості підготовки здобувачів вищої освіти, чия майбутня професія пов’язана з інформатикою. У статті досліджується роль і місце дискретної математики як основи формування логічного, алгоритмічного й інженерного мислення здобувачів. На нашу думку, традиційні підходи до навчання математичних дисциплін в умовах цифровізації освіти потребують значних змін.

Традиційна система навчання математичних дисциплін в ЗВО більшою мірою містить розділи неперервної математики, що суперечить реальним потребам високотехнологічного ринку праці. Постає потреба посилити роль дискретної математики в професійній підготовці здобувачів вищої освіти поряд із традиційними розділами неперервної математики. Обґрунтовано значущість теоретичних знань її принципів і методів, а також практичних умінь щодо моделювання та опрацювання дискретних структур у майбутній професійній діяльності як учителів інформатики, так і фахівців з математики, комп’ютерних наук, програмування, інформаційних систем та технологій.

Показано інтеграційну функцію дискретної математики, яка об’єднує численні розділи, що функціонують як окремі науки та відповідні освітні компоненти. Комп’ютерна дискретна математика постає своєрідним містком між абстрактними математичними теоріями та практичним розв’язанням прикладних задач фахівців інформатичних галузей. Продемонстровано, що одним із дидактичних засобів фундаменталізації підготовки здобувачів вищої освіти є встановлення міждисциплінарних зв’язків цього освітнього компонента з теоретичними основами інформатики, комп’ютерними науками та програмуванням.

Завдяки знанням елементів теорії графів, булевої алгебри, математичної логіки, комбінаторного аналізу, теорії кодування, теорії автоматів та систем захисту даних відбувається перенесення абстрактних математичних ідей у комп’ютерний код, архітектуру баз даних, алгоритми шифрування й моделі обміну повідомленнями у нейронних мережах. Навчання дискретної математики в її комп’ютерно орієнтованій інтерпретації сприяє поглибленню зв’язків теорії з практикою та глибшому розумінню сутності абстрактних математичних концепцій. Водночас воно забезпечує формування у здобувачів вищої освіти алгоритмічного, логічного й критичного мислення, а також визначених загальних і фахових компетентностей.

Досліджено теоретичні основи міждисциплінарного навчання та виявлено ментальні труднощі, що виникають у здобувачів під час переходу від безпосереднього написання коду й використання цифрових освітніх платформ та інтерактивних веб-ресурсів до абстрактного математичного моделювання скінченних структур. Показано, що цілеспрямоване використання міждисциплінарних зв’язків комп’ютерної дискретної математики з архітектурою обчислювальних систем, мовами програмування, аналізом великих даних, теорією алгоритмів тощо сприяє фундаменталізації навчання.

ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ НАВЧАННЯ 3D-МОДЕЛЮВАННЯ УЧНІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ В УМОВАХ ІНТЕГРАЦІЇ ОЧНОГО ТА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Д. А. Поступаєв — 2026-04-30

У статті розглянуто організаційно-методичні засади навчання 3D-моделювання учнів закладів загальної середньої освіти в умовах інтеграції очного та дистанційного навчання. Обґрунтовано актуальність проблеми, зумовлену цифровізацією освіти, оновленням змісту інформатичної освітньої галузі, поширенням змішаних форм навчання та потребою формування в учнів практичних умінь роботи з сучасними цифровими інструментами. Проаналізовано нормативне підґрунтя дослідження та наукові праці, присвячені використанню цифрових технологій у змішаному навчанні, особливостям вивчення 3D-моделювання, добору програмного забезпечення, застосуванню 3D-друку й адитивних технологій в освіті.

У статті визначено, що ефективне навчання 3D-моделювання має ґрунтуватися на раціональному поєднанні очної, дистанційної, синхронної, асинхронної та самостійної роботи учнів. Охарактеризовано доцільність використання очного компонента для пояснення складних понять, демонстрації інтерфейсу 3D-редакторів, відпрацювання базових операцій і корекції типових помилок, а дистанційного компонента – для опрацювання теоретичних матеріалів, перегляду відеоінструкцій, виконання тренувальних завдань, отримання консультацій і завантаження результатів практичної діяльності.

Особливу увагу приділено добору програмного забезпечення для навчання 3D-моделювання, створенню електронних освітніх ресурсів, організації зворотного зв’язку, оцінюванню практичних і проєктних робіт, а також підтримці мотивації учнів. Запропоновано поетапну організацію навчальної діяльності: від ознайомлення з базовими поняттями та виконання репродуктивних завдань до частково-пошукової й творчо-проєктної діяльності. Обґрунтовано значення практичної спрямованості навчання, використання моделі «перевернутого класу», групової роботи, STEM-підходу та ознайомлення учнів з основами підготовки моделей до 3D-друку.

Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням і експериментальною перевіркою методичної системи навчання 3D-моделювання, уточненням критеріїв оцінювання рівня сформованості відповідних умінь та створенням електронних освітніх ресурсів для різних моделей організації освітнього процесу.

ІГРИ ЯК ЕФЕКТИВНИЙ МЕТОД ФОРМУВАННЯ СЛОВНИКОВОГО ЗАПАСУ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ІЗ ТПМ В УМОВАХ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

Н. В. Савінова — 2026-04-30

У статті розглядається проблема використання ігор як методу формування словникового запасу дітей дошкільного віку із ТПМ в умовах інклюзивного навчального закладу. У роботі акцентовано на ефективності дидактичних ігор як засобу збагачення словникового запасу дітей дошкільного віку. Показано, що систематичне використання словесних, настільних, рольових та інтерактивних ігор сприяє розвитку уваги, пам’яті, мислення, формуванню узагальнених понять і навичок зв’язного мовлення. Окремо розглянуто приклади ігор («Лялька прокинулась», «Магазин іграшок», «Парні картинки», «Чарівний мішечок»), які активізують словниковий запас та стимулюють мовленнєву активність. Ігрова діяльність розглядається як природне середовище для засвоєння нових слів, що відповідає потребам дошкільника та водночас виконує соціалізуючу функцію в умовах інклюзії.

Особливе місце займають вимоги до організації ігор: відповідність віковим та мовленнєвим особливостям дітей; чітка дидактична мета (закріплення словника, введення нових понять, розвиток граматичних конструкцій); систематичність і поетапність проведення; інклюзивність і доступність завдань; активна участь кожної дитини; баланс між навчанням і грою; забезпечення зворотного зв’язку та позитивного підкріплення. Дотримання цих вимог визначає ефективність ігор як педагогічного інструменту.

Важливим є висвітлення ролі сучасних технологій, зокрема LEGO-конструювання та цифрових інтерактивних додатків, що поєднують слухову, зорову й моторну активність.

У статті підкреслюється, що дидактичні та інтерактивні ігри слід розглядати як універсальний метод розвитку словникового запасу й комунікативних умінь дітей дошкільного віку, особливо в умовах інклюзивної освіти. Їхнє систематичне застосування забезпечує мовленнєвий, когнітивний та соціальний розвиток, а також якісну підготовку дітей до навчання у школі.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ТРЕНІНГУ ЯК ЗАСОБУ СТАБІЛІЗАЦІЇ ЕМОЦІЙНОГО СТАНУ ПЕДАГОГІЧНИХ ТА НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

Л. І. Себало — 2026-04-30

У статті обґрунтовано концептуальні засади та практичне значення психолого-педагогічного супроводу тренінгової роботи як дієвого засобу стабілізації емоційного стану педагогічних і науково-педагогічних працівників в умовах воєнного стану. Наголошено, що війна в Україні зумовила екстремальне зростання психоемоційного навантаження на освітян, які змушені поєднувати власну психологічну травматизацію з відповідальністю за забезпечення якості освітнього процесу та підтримку здобувачів освіти. Доведено, що традиційні педагогічні практики потребують доповнення спеціалізованими інструментами емоційної саморегуляції та професійної підтримки. Метою дослідження є теоретичне осмислення сутності психолого-педагогічного супроводу тренінгів та експериментальне підтвердження його ефективності у зниженні рівнів тривожності та емоційного вигорання фахівців. Методологічну основу роботи становлять міждисциплінарний підхід, теорії емоційної саморегуляції, концепції кризової психології та діяльнісний підхід до професійного розвитку. У статті систематизовано принципи психолого-педагогічного супроводу, зокрема гуманістичну спрямованість, конфіденційність, створення атмосфери психологічної безпеки та ресурсну орієнтацію.

Детально описано модель тренінгової програми, структурованої за модулями: психоедукація, робота з тілесними проявами стресу, опанування навичок емоційної саморегуляції та відновлення внутрішніх ресурсів. Емпіричну частину дослідження проведено на основі анкетування та тестування дев’яноста семи педагогічних і науково-педагогічних працівників м. Києва. Аналіз результатів за шкалою Спілберга-Ханіна та методикою К. Маслач засвідчив високий рівень емоційного виснаження та тривожності респондентів до початку експерименту. Після впровадження тренінгової програми зафіксовано статистично значущу позитивну динаміку: частка осіб із високим рівнем тривожності суттєво зменшилася, а показники емоційного вигорання знизилися за рахунок активізації внутрішніх адаптаційних ресурсів учасників. Доведено, що психолого-педагогічний супровід тренінгу не лише стабілізує психоемоційний стан особистості, а й сприяє підвищенню стресостійкості та професійної стійкості педагога в умовах перманентної кризи. Перспективи подальших досліджень пов’язані з розробленням більш індивідуалізованих програм підтримки, що враховуватимуть специфіку професійної діяльності та індивідуально-психологічні особливості фахівців для запобігання професійному вигоранню в умовах невизначеності.

СУЧАСНИЙ МОЛОДШИЙ ШКОЛЯР: НОВІ ПСИХОЛОГІЧНІ РЕАЛІЇ ТА ВИКЛИКИ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

М. С. Севастюк — 2026-04-30

У статті проаналізовано психологічні особливості сучасного молодшого школяра, зумовлені впливом цифрового середовища та соціокультурних змін.

Визначено, що сучасні молодші школярі – це представники цифрової епохи, для яких характерні нові когнітивні, емоційні та соціальні прояви. Вони швидко сприймають нову інформацію, однак потребують постійної мотивації, емоційної підтримки та особистісно орієнтованого підходу. Окреслено типові характеристики учнів початкової школи: інформаційну насиченість досвіду, візуальність сприйняття, кліповість мислення, потребу в діяльнісному навчанні, соціальну активність, емоційну чутливість та орієнтацію на швидкий результат.

Зазначено, що підготовка майбутніх учителів початкової школи має базуватися на розумінні цих змін, інтеграції психологічних знань і цифрових компетентностей, розвитку гуманістичної педагогічної культури. Лише педагог, який здатен поєднати технологічну гнучкість і людяність, зможе ефективно навчати й виховувати сучасне покоління школярів.

Обґрунтовано необхідність трансформації змісту та форм підготовки майбутніх учителів початкової школи. Зміст підготовки має бути зорієнтований на формування здатності враховувати індивідуально-психологічні особливості учнів, використовувати їх як ресурс навчання та забезпечувати ефективну організацію освітнього процесу. З цією метою в зміст підготовки включена дисципліна «Психологія розвитку сучасного молодшого школяра». В статті проаналізовано мету та програму даного курсу.

Водночас форми підготовки повинні набувати більш практико-орієнтованого, інтерактивного та рефлексивного характеру, що дозволить майбутнім учителям адекватно реагувати на виклики сучасної школи та забезпечувати якісну освіту учнів нового покоління. Охарактеризовано завдання першої навчальної практики студентів, спрямованої на вивчення вікових особливостей молодшого школяра, оволодіння ними діагностичними вміннями та навичками.

Особливу увагу приділено організації університетських занять як простору моделювання реальної педагогічної діяльності. Подано методичні рекомендації щодо вдосконалення професійної підготовки вчителів.

ЕЛЕКТРОННЕ НАВЧАННЯ ЯК ЗАСІБ ІНТЕНСИФІКАЦІЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

Л. А. Ткаченко — 2026-04-30

У статті теоретично обґрунтовано та всебічно проаналізовано потенціал електронного навчання як провідного інтенсифікаційного чинника у структурі підготовки фахівців професійної освіти. Актуальність дослідження зумовлена стрімкою цифровізацією глобального соціуму та ринку праці, що висуває якісно нові вимоги до випускників закладів вищої та фахової передвищої освіти, водночас виявляючи обмеженість традиційних екстенсивних моделей навчання. Доведено, що інтенсифікація освітнього процесу, яка полягає в підвищенні щільності та якості фахової підготовки за умов оптимізації часових витрат, успішно реалізується завдяки дидактичним можливостям сучасних цифрових платформ. Особливу увагу приділено чотирьом ключовим векторам трансформації освітнього простору: раціональному перерозподілу аудиторного часу на основі концепції «перевернутого класу», мультимедійності та гіпертекстуальності контенту, адаптивній персоналізації траєкторії навчання з урахуванням індивідуального когнітивного темпу здобувачів, а також автоматизації системи контролю та зворотного зв’язку. Окремо висвітлено специфіку застосування симуляційних технологій, імерсивного навчання та віртуальних лабораторій у контексті підготовки фахівців інженерно-технічного та гуманітарно-педагогічного профілів. Обґрунтовано, що використання цифрових двійників промислових об’єктів та інтерактивних комунікативних тренажерів забезпечує безпечне відпрацювання професійних дій до рівня автоматизму, мінімізує психологічні бар’єри та суттєво скорочує терміни подальшої адаптації студентів під час реальної виробничої чи педагогічної практики. У висновках підсумовано, що електронне навчання постає цілісним трансформаційним інструментом, який дає змогу розширити спектр професійних компетентностей майбутніх спеціалістів без психофізіологічного перевантаження. Визначено перспективи подальших наукових розвідок, пов’язані з моделюванням балансу синхронної та асинхронної взаємодії у змішаному навчанні.

КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО ІНТЕГРАЦІЇ АЛГОРИТМІВ ШІ В СИСТЕМУ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГІВ ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПРОФІЛЮ

Т. Ю. Чернова — 2026-04-30

У статті розкрито концептуальні підходи до інтеграції алгоритмів штучного інтелекту в систему професійної підготовки педагогів технологічного профілю. Обґрунтовано актуальність використання інтелектуальних технологій у технологічній освіті в умовах цифрової трансформації та зростання вимог до цифрової, алгоритмічної й технологічної компетентностей майбутніх учителів. Визначено зміст і педагогічний потенціал інтеграційно-модульного, практико-орієнтованого, цифрово-компетентнісного, педагогічно-адаптивного та етичного підходів, що забезпечують цілісність і наукову обґрунтованість процесу впровадження алгоритмів ШІ в освітній процес. Показано, що застосування інтелектуальних технологій сприяє оновленню змісту технологічної освіти, розширює можливості індивідуалізації навчання та підтримує розвиток технологічної творчості студентів.

Окреслено педагогічні умови, необхідні для ефективної реалізації зазначених підходів: створення цифрово-насиченого освітнього середовища, організація професійно орієнтованої діяльності студентів, підготовленість викладачів до роботи з інтелектуальними системами та формування етичної культури їх застосування. Розкрито організаційно-методичні засади поетапного формування готовності майбутніх учителів технологій до використання алгоритмів ШІ, що передбачають поєднання теоретичної підготовки, практичних завдань, міждисциплінарної інтеграції, цифрового моделювання та змішаних форм навчання. Показано, що алгоритми ШІ можуть бути ефективним інструментом для розвитку здатності студентів до аналізу даних, моделювання технологічних процесів, прийняття педагогічних рішень і критичного оцінювання результатів роботи інтелектуальних систем. Зазначено перспективи подальших досліджень, пов’язані з розробленням навчально-методичних матеріалів, удосконаленням інструментів діагностики алгоритмічної компетентності та вивченням етичних аспектів використання ШІ у технологічній освіті.

САМОАКТУАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ЯК УМОВА РОЗВИТКУ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

І. М. Шапошнікова — 2026-04-30

У статті актуалізовано науково-практичну проблему взаємозв’язку між рівнем професійно-особистісної самоактуалізації вчителя початкових класів та ефективністю розвитку творчого потенціалу молодших школярів. Доведено, що в умовах системних трансформацій вітчизняної освіти (зокрема, імплементації концепції «Нова українська школа») освітня парадигма незворотно зміщується з репродуктивного засвоєння знань на формування ключових компетентностей і креативності. З’ясовано, що реалізація цих інноваційних цілей неможлива виключно через оновлення навчальних програм. Головним агентом змін виступає особистість педагога, який має трансформуватися з авторитарного транслятора інформації на фасилітатора та співтворця.

Спираючись на фундаментальні ідеї гуманістичної психології та педагогіки, у дослідженні розкрито сутність самоактуалізації вчителя як базового ресурсу та головного каталізатора дитячої творчості. Виокремлено чотири ключові вектори, через які внутрішній стан педагога детермінує динаміку креативності учнів. По-перше, це створення психологічно безпечного середовища, де дитині гарантується легітимне «право на помилку», що знижує тривожність та стимулює дивергентне мислення. По-друге, рольове моделювання: вчитель на власному прикладі демонструє когнітивну гнучкість, здатність до імпровізації та толерантність до невизначеності. По-третє, імплементація суб’єкт-суб’єктної взаємодії, що перетворює освітній процес на спільний евристичний пошук. По-четверте, емоційний резонанс, який трансформує ситуативний інтерес школяра у стійку внутрішню пізнавальну мотивацію.

Зроблено підсумковий висновок, що ефективний розвиток творчої особистості дитини можливий виключно за умови безперервної самореалізації самого педагога. Професійне вигорання та ригідність вчителя неминуче формують пасивних виконавців, тоді як його самоактуалізація перетворює рутинний урок на багатовимірний простір відкриттів, гарантуючи виховання ініціативних інноваторів.

ІННОВАЦІЙНІ ПЕДАГОГІЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ У РОЗВИТКУ САМООСВІТНЬОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ НА УРОКАХ ТРУДОВОГО НАВЧАННЯ

В. В. Шевченко — 2026-04-30

У представленій роботі здійснено теоретико-методологічне обґрунтування використання інноваційних педагогічних технологій у розвитку самоосвітньої компетентності здобувачів освіти на уроках трудового навчання як важливого чинника сучасної технологічної освіти. Актуальність дослідження зумовлена переходом освітньої системи до компетентнісної парадигми, що орієнтує на формування здатності учнів до самостійного навчання, критичного мислення, ефективного використання інформаційних ресурсів і безперервного саморозвитку.

Уточнено сутність поняття «самоосвітня компетентність» як інтегрованої якості особистості, що охоплює мотиваційні установки, цілепокладання, здатність до організації власної пізнавальної діяльності, пошуку й опрацювання інформації, а також уміння здійснювати самооцінювання та рефлексію результатів. Визначено її структурні компоненти: мотиваційний, цільовий, операційно – діяльнісний і рефлексивний.

Обґрунтовано, що трудове навчання має значний потенціал для розвитку самоосвітньої компетентності, оскільки передбачає залучення учнів до практико – орієнтованої діяльності, проєктування, моделювання та розв’язання реальних технологічних завдань. Доведено, що впровадження інноваційних педагогічних технологій сприяє активізації пізнавальної діяльності, розвитку самостійності та формуванню навчальної автономії здобувачів освіти.

Систематизовано основні інноваційні технології, зокрема проєктне, дослідницьке, STEM – орієнтоване та змішане навчання, а також цифрові освітні ресурси, використання яких забезпечує індивідуалізацію освітнього процесу, підвищення навчальної мотивації та розвиток умінь саморегуляції. Підкреслено зміну ролі учителя, який виступає фасилітатором, тьютором і організатором самостійної діяльності учнів.

Застосування інноваційних педагогічних технологій у трудовому навчанні є ефективним засобом розвитку самоосвітньої компетентності, що сприяє підвищенню якості технологічної освіти та формуванню готовності учнів до навчання впродовж життя.

СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНИХ УМІНЬ У КОНТЕКСТІ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА

Ю. В. Шпильовий — 2026-04-30

У статті здійснено теоретичне обґрунтування сутності та структурних компонентів інформаційно-аналітичних умінь майбутніх педагогів в умовах стрімкої цифровізації освітнього простору. Актуальність дослідження зумовлена експоненційним зростанням обсягів даних, інтеграцією інструментів штучного інтелекту в освітній процес та потребою у фахівцях, здатних до критичного опрацювання різнопланової інформації.

Метою роботи є розкриття сутності поняття «інформаційно-аналітичні вміння», уточнення їхньої компонентної структури та розроблення програми діагностичного експерименту для визначення рівня їх сформованості. Застосовано комплекс теоретичних методів, зокрема аналіз і синтез наукових джерел, систематизацію, класифікацію та моделювання педагогічного експерименту.

Доведено, що інформаційно-аналітичні вміння майбутнього педагога є інтегрованою сукупністю когнітивних процесів, практичних навичок та мотиваційно-ціннісних орієнтацій, спрямованих на ефективний пошук, критичну верифікацію, систематизацію, аналіз, інтерпретацію та використання даних для вирішення професійних завдань. Уточнено трикомпонентну структуру зазначених умінь, що охоплює когнітивний компонент (мисленнєві операції, логіка, знання методів оцінки), операційний компонент (володіння ІКТ, робота з ШІ-інструментами) та мотиваційний компонент (внутрішня готовність, відповідальність за інформаційний продукт).

Особливу увагу в статті приділено впливу генеративного штучного інтелекту на зміну архітектури діяльності педагога, що вимагає розширення спектру умінь: від володіння техніками промптингу до глибокої верифікації генерованого контенту та використання інструментів освітньої аналітики. Обґрунтовано наскрізний характер цих умінь, які виступають фундаментом для розвитку педагогічної, методичної, комунікативної та самоосвітньої компетентностей.

Автором розроблено та представлено програму діагностичного експерименту, яка базується на чотирьох критеріях: мотиваційно-ціннісному, когнітивному, операційно-діяльнісному та рефлексивному. Запропонований інструментарій дозволяє об’єктивно оцінювати рівні сформованості досліджуваних умінь (високий, середній, низький) та здійснювати корекцію освітнього процесу в закладах вищої освіти. Зроблено висновок, що розвиток інформаційно-аналітичних умінь є фундаментальною умовою формування конкурентоздатного фахівця, готового до професійної діяльності в умовах сучасного інформаційного суспільства.

Ефективність лекцій у викладанні «робототехніки» в США та України в контексті STEM-освіти

Л. В. Батюк — 2026-04-30

У статті здійснено комплексний порівняльний аналіз методичних і дидактичних особливостей викладання освітнього компонента «Робототехніка» в університетах США та України в контексті розвитку STEM-освіти, а також оцінювання впливу лекційного матеріалу на ефективність засвоєння навчального змісту студентами. Особлива увага приділяється визначенню ролі лекції у формуванні когнітивних, практичних та мотиваційних компонентів навчання, а також розробленню та апробації інтегральної математичної моделі оцінювання ефективності лекційного процесу.

Для оцінки ефективності лекційного контенту запропоновано інтегральну модель оцінювання ефективності лекцій, що включає ключові компоненти навчального процесу: отримання знань, критичне мислення, практичні навички, інтерактивність та мотивацію студентів. У дослідженні використовується змішаний методологічний підхід, включаючи порівняльний педагогічний аналіз, контент-аналіз освітніх програм з робототехніки та кількісне моделювання. Показано, що в українській системі вищої освіти лекція залишається домінуючою формою організації навчання, орієнтованою на глибоку теоретичну підготовку, систематизацію знань і формування аналітичного мислення. Водночас у США лекційний компонент інтегрується з активними методами навчання, такими як проблемно-орієнтоване навчання, проєктна діяльність та змішане навчання, що забезпечує підвищення рівня інтерактивності, мотивації та практичної спрямованості освітнього процесу. Результати дослідження підтверджують, що ефективність лекцій в університетах України та США в контексті розвитку STEM-освіти визначається не лише якістю контенту, а й залежить від синергії когнітивних, поведінкових та мотиваційних факторів. У дослідженні обґрунтовується необхідність впровадження в Україні гібридної моделі навчання, яка поєднує теоретичну строгу основу української освіти з інтерактивною та прикладною спрямованістю американських підходів. Така інтеграція є важливою для покращення якості освіти у сфері робототехніки та її узгодження із сучасними стандартами STEM-освіти та вимогами ринку праці.