Наукові записки

КОНЦЕПЦІЯ З РЕАЛІЗАЦІЇ НАУКОВО-МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АВТОРСЬКОЇ МОДЕЛІ “ШКОЛА ТОЛЕРАНТНОСТІ”

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

У статті представлена Концепція з реалізації науково-методичного забезпечення авторської моделі “Школа толерантності”. Визначено основні підходи, методологічні принципи і методи дослідження щодо реалізації вищезазначеної Концепції.

Розроблено критерії, рівні сформованості толерантної особистості й толерантного освітнього середовища для перевірки функціонування авторської моделі “Школа толерантності”. Вказано, що здобувачі освіти мають уміти продуктивно спілкуватися, результативно діяти в команді, вільно володіти технічними інноваціями, шукати компроміс, знати історію та культуру свого народу, розуміти й поважати особливості людей інших національностей і культур тощо.

Розглянуто наукові погляди вчених на особливості й закономірності навчання здобувачів освіти й організації освітнього процесу загалом. Методологічну основу Концепції з реалізації науково-методичного забезпечення авторської моделі “Школи толерантності” становлять гуманістичні теорії і концепції зарубіжних і вітчизняних дослідників щодо гармонійного підходу до прагматичної і духовно-моральної мотивації студентів.

Зазначено, що мета Концепції з реалізації науково-методичного забезпечення авторської моделі “Школи толерантності” полягає у науковому обґрунтуванні й експериментальній перевірці, зміні науково-методичного забезпечення з урахуванням викликів сьогодення, реформуванні освітньої галузі, а також у визначенні ефективності науково-методичного забезпечення реалізації авторської моделі “Школа толерантності”.

Визначено шляхи реалізації мети і завдань Концепції, з огляду на особливості й структуру експериментальних освітніх закладів. Доведено, що успішне запровадження Концепції з науково-методичного забезпечення реалізації авторської моделі “Школи толерантності” сприятиме ефективному всебічному розвиткові особистості здобувачів освіти.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ АСПЕКТИ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто питання психології охорони праці та безпеки життєдіяльності.

Сучасний світ, зокрема українське суспільство, частіше стикається з непередбачуваними подіями й умовами життя. Сьогодення сповнене економічною кризою, пандемією, інформаційними війнами, природними катаклізмами, бойовими діями. Сучасна людина перевантажена різного роду ситуаціями й інформацією, іноді цей стан вона не може сама опрацювати.

Проблема безпеки життєдіяльності людини – одна з актуальних проблем людства, безпосередньо пов’язана з виживанням в умовах погіршення стану навколишнього середовища окремих регіонів та планети загалом. Це вибухи потужних ракет, розриви снарядів, використання хімічної зброї, залишки ракетного палива (зафіксовано 229 випадків снарядів з використанням цезію, забруднення довкілля важкими металами). Важливим чинником гарантування безпеки життєдіяльності є саме психологічна готовність адаптуватися до змін довкілля.

Розкрито суть психолого-педагогічного аспекту безпеки в інформаційному середовищі та суть психолого-педагогічного аспекту підвищення рівня безпеки праці.

Виявлено, що захищеність психіки людини від усіх негативних чинників навколишнього середовища, а особливо від негативної інформації, є важливим аспектом у гарантуванні безпеки життєдіяльності людини.

З’ясовано, що для створення комфортних та безпечних (із психологічного погляду) умов праці необхідно чітко дотримуватися таких вимог, щоб можна було розрізняти три складові частини трудової діяльності: мотиваційну, орієнтовну і виконавчу, обов’язково залучати працівника до чіткого розуміння своїх дій.

Установлено, що тільки консолідація зусиль усіх учасників освітнього процесу зробить можливим досягнення якісних результатів у справі гарантування безпеки життєдіяльності здобувачів вищої освіти.

ПРАКТИЧНА ПІДГОТОВКА ЗДОБУВАЧІВ ТРЕТЬОГО РІВНЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ У ЗМІСТІ ОСВІТНЬО-НАУКОВОЇ ПРОГРАМИ “СЕРЕДНЯ ОСВІТА (МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО)”

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

У статті висвітлено основні ціле-змістові та організаційно-методичні засади практичної підготовки здобувачів ступеня доктора філософії у сфері музичного мистецтва, виявлено специфіку організації мистецько-освітньої діяльності аспірантів у контексті практико-орієнтованого підходу згідно чинних вимог та положень МОН України. Доведено, що практико-орієнтоване навчання засвідчується у здатності аспірантів самостійно, через внутрішній діалог та рефлексію бачити результати своєї діяльності, враховувати особистісні й професійні можливості вдосконалення.

Авторами визначено теоретичні засади освітньо-наукової програми, що полягають у: застосуванні інноваційних ідей у сфері теорії та методології музичного мистецтва, врахуванні тенденцій і процесів прогресивного розвитку мистецької освіти; використанні принципів і педагогічних умов мистецького навчання; впровадженні технології та методики творчого розвитку особистості засобами музики.

У статті представлено зміст виробничої науково-педагогічної практики, зафіксовано її програмні результати, а також приділено увагу зовнішнім та внутрішнім чинникам продуктивної мистецько-освітньої роботи зі студентами. Для фахового зростання аспірантів в практичній роботі авторами запропоновано до застосування інноваційний досвід сучасної європейської освіти. Суголосно світовій практиці підготовки фахівців третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти як викладачів-музикантів сформульовано низку принципів продуктивної практичної роботи зі студентами. До них віднесено: наявність мотивації до формування фахових компетентностей в контексті мистецько-освітньої роботи зі студентами; володіння методичним інструментарієм мистецько-освітньої роботи, в т.ч. застосування у навчанні інноваційних технологій педагогіки вищої школи (педагогічне моделювання, мистецько-освітнє проектування, рольові ігри, інтерактивне навчання тощо); поєднання навчання з активною концертно-сценічною діяльністю. як умови успішної мистецько-педагогічної праці та художньо-професійного успіху.

СТОРІТЕЛІНГ ЯК ІНСТРУМЕНТ ФОРМУВАННЯ ДИСКУРСИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Стаття присвячена дослідженню потенціалу сторітелінгу як ефективного інструменту формування дискурсивної компетентності майбутніх учителів початкових класів в сучасних освітніх умовах. Розглянуто актуальність проблеми розвитку комунікативних навичок та вміння ефективно взаємодіяти в педагогічному процесі. Проаналізовано наявні наукові публікації з питань використання сторітелінгу в освіті та визначено необхідність поглибленого вивчення його ролі у формуванні дискурсивної компетентності педагогів.

У статті розкрито сутність поняття “дискурсивна компетентність” вчителя початкових класів та обґрунтовано багатогранність сторітелінгу як педагогічного методу через аналіз різних наукових підходів до його визначення (комунікативного, наративного, психологічного, педагогічного, культурологічного). Доведено, що використання сторітелінгу сприяє розвитку розуміння різних типів дискурсу, удосконаленню зв'язного мовлення, адаптації мовлення до аудиторії, збагаченню комунікативних стратегій, стимулюванню креативності та практичному застосуванню мовних знань.

Запропоновано систему практично орієнтованих завдань для інтеграції сторітелінгу в процес підготовки майбутніх учителів початкових класів, спрямованих на розвиток різних аспектів їхньої дискурсивної компетентності. Обґрунтовано висновки щодо ефективності використання сторітелінгу для формування ключових професійних якостей майбутніх педагогів.

Запропоновані практичні завдання охоплюють аналіз історій, створення власних наративів різних жанрів та типів дискурсу, використання прийомів сторітелінгу, а також рефлексію власного досвіду. Стаття підкреслює важливість оволодіння мистецтвом сторітелінгу для підвищення якості професійної підготовки майбутніх учителів та їхньої здатності створювати ефективне навчальне середовище.

Результати дослідження можуть бути корисними для викладачів педагогічних закладів, методистів та усіх, хто цікавиться інноваційними підходами до розвитку професійної компетентності педагогів.

ФОРМУВАННЯ ФАХОВИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ЗДОБУВАЧІВ ТРЕТЬОГО РІВНЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ В ПРОЦЕСІ МІЖДИСЦИПЛІНАРНОГО НАВЧАННЯ

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядаються питання формування фахових компетентностей здобувачів третього рівня вищої освіти як важливої складової їх професійної підготовки в процесі міждисциплінарного навчання. Зміст цього навчання залежить від сформованості, розвитку фахових компетентностей аспірантів. На цій основі формується нова педагогіка – компетентнісна, педагогіка відповідності набутих знань, умінь та навичок запитам сучасного ринку праці.

На прикладах змісту навчально-нормативної дисципліни “Теорія та методика музичного навчання” та навчально-вибіркової дисципліни “Теорія та практика музичної освіти”, дисциплін освітнього рівня “доктор філософії”, галузі знань 01 Освіта, спеціальності 014 Середня освіта, за предметними спеціалізаціями (музика) розглядається формування художньо-методичної культури аспірантів та формування комунікативної компетентності здобувачів третього рівня вищої освіти.

Вказано, що цілісний розвиток людини у контексті формування особистості, громадянина та фахівця передбачає, насамперед, пошук резервів удосконалення сучасного освітнього процесу. Один із напрямів нових педагогічних рішень – це міждисциплінарна інтеграція, за допомогою якої на якісно новому рівні вирішуються завдання навчання, розвитку та виховання здобувачів вищої освіти.

Актуальність такого навчання продиктована зростаючою мобільністю, швидкоплинністю соціального середовища. За таких умов монодисципліна самотужки не може виконати своєї традиційної місії та забезпечити стійке прирощення нових знань

Уточнено поняття “фахова компетентність”, “міждисциплінарне навчання”, “художньо-методична культура”, “комунікативна компетентність”. Розглянута компонентна структура художньо-методичної культури здобувачів третього рівня вищої освіти та структура їх комунікативної компетентності.

РОЛЬ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ У РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ ШКОЛЯРІВ

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

У статті проаналізовано наукові дослідження та публікації про вплив засобів масової інформації на розвиток критичного мислення дітей, на їх здатність аналізувати інформацію, про маніпулятивні технології в засобах масової інформації. Українські вчені підкреслюють, що доступ дітей до різних джерел інформації без відповідного навчання навичок критичного аналізу може сприяти формуванню стереотипного мислення та підвищувати ризик дезінформації.

Констатовано, що соціальні медіа можуть стати ефективним інструментом розвитку аналітичних навичок завдяки інтерактивності, доступу до різноманітних джерел інформації та можливості брати участь у дискусіях, але цей процес залежить від рівня цифрової грамотності школярів, їхньої здатності оцінювати інформацію та протидіяти маніпуляціям.

Проаналізовано, як саме алгоритмічна персоналізація впливає на здатність дітей критично оцінювати інформацію, які механізми маніпуляції використовуються в соціальних мережах для посилення когнітивних упереджень та які освітні стратегії можуть допомогти подолати ці виклики. Це дослідження дозволить запропонувати більш цілісний підхід до формування критичного мислення у дітей в умовах цифрового середовища.

Висвітлено різні форми маніпуляцій у соціальних мережах, основні загрози для критичного мислення: алгоритмічна сегрегація контенту та “інформаційні бульбашки”, маніпулятивний контент і дезінформація, розвиток кліпового мислення, ефект масового впливу та групового мислення, акцентовано, як це впливає на підлітків.

Розглянуто шляхи вдосконалення критичного мислення через соціальні мережі, а саме охарактеризовано ефективні стратегії, які можуть допомогти підліткам покращити критичне мислення за допомогою соціальних мереж: розвиток навичок фактчекінгу, формування звички аналізувати контент, участь у дискусіях та розвиток аргументованого мислення, використання освітнього контенту у соціальних мережах.

Доведено, що соціальні мережі можуть бути ефективним інструментом розвитку критичного мислення, якщо школярі володіють навичками аналізу інформації, фактчекінгу та розпізнавання маніпуляцій.

ІННОВАЦІЙНІ ТРЕНДИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ХАРЧУВАННЯ: ТЕХНОЛОГІЯ, ОРГАНІЗАЦІЯ, ЛОГІСТИКА

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Сучасна харчова промисловість, зокрема ресторанне господарство, переживає динамічну трансформацію під впливом глобалізаційних процесів, цифрових інновацій та змін у споживчих перевагах. Сфера ресторанного господарства є динамічною галуззю, яка швидко реагує на зміни споживчих очікувань, технологічного розвитку та екологічних викликів. Успішна діяльність сучасного закладу харчування передбачає інтеграцію інноваційних технологій, ефективної організації виробничих і обслуговуючих процесів та сучасної логістики. Ці компоненти взаємопов’язані та формують основу конкурентоспроможного ресторанного бізнесу.

Стаття аналізує новітні інноваційні тренди в галузі харчування, зокрема на підприємствах ресторанного господарства, з фокусом на технологічні інновації, організаційні підходи та логістичні стратегії. Відзначається, що сучасні підприємства харчування активно використовують новітні технології для оптимізації виробничих процесів, покращення якості обслуговування та зниження витрат. Зокрема, в статті розглядаються автоматизація приготування кулінарної продукції, використання цифрових технологій для замовлення та оплати, а також інновації в упаковці та зберіганні продуктів.

Окрему увагу приділено організаційним аспектам, зокрема впровадженню гнучких моделей управління, що дозволяють швидко адаптуватися до змін на ринку та змінювати стратегії відповідно до потреб споживачів. Логістика в сучасних підприємствах харчування вимагає впровадження нових рішень для ефективного управління ланцюгами постачання, зокрема застосування автоматизованих систем для моніторингу запасів і доставки товарів.

Стаття також підкреслює важливість сталого розвитку та екологічних інновацій, що стають важливим фактором для успішного функціонування підприємств харчування в умовах сучасної економіки.

ДИСКУРС ЯК ІНТЕРДИСЦИПЛІНАРНИЙ ФЕНОМЕН: КОМУНІКАТИВНИЙ, КОГНІТИВНИЙ, КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ, ДИДАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

У статті розглядається проблема дискурсу як інтердисциплінарного феномена, оскільки віднедавна це поняття поширилося в багатьох гуманітарних наукових дисциплінах – філософії, соціології, психології, культурології, педагогіці, літературознавстві, лінгвістиці тощо, що свідчить про загальну тенденцію до інтеграційних процесів у сучасній науці.

Проаналізовано стан дослідження дискурсу в комунікативному, когнітивному, культурологічному та дидактичному аспектах. Описано його основні наукові інтерпретації та характерні категорійні ознаки.

Дискурс є видом і продуктом людської діяльності, тому його розуміють як складний когнітивно-комунікативний механізм і розглядають як процес і результат мисленнєво-мовленнєвої діяльності носіїв мови, відбиття їх індивідуальних картин світу, що містять як суб’єктивні, так й об’єктивні (національні) особливості світобачення.

Найбільш досліджуваним дискурс є в комунікативному аспекті, бо це насамперед мовне (мовленнєве) явище, інструмент міжособистісної, групової, масової та міжкультурної комунікації. Вивчення дискурсу в когнітивному аспекті активізувалося лише на початку ХХІ ст. Дослідження дискурсу в культурологічному та дидактичному аспектах досі не набуло активної стадії, хоча такі погляди на цей феномен є вкрай важливими, оскільки дискурс відображає національну специфіку певної культури та є ефективним інструментом навчання мов.

Доведено, що поняття дискурсу, яке віднедавна набуло поширення в багатьох гуманітарних науках і стало інтердисциплінарним, незважаючи на значну кількість праць у галузі дискурсології, є остаточно не визначеним, амбівалентним і потребує подальшого уточнення його дефініції. Дослідження дискурсу в комунікативному аспекті має значні досягнення, проте проблема його розуміння як статичного (дискурс – текст) і динамічного (дискурс – комунікація, інтеракція) явища залишається відкритою.

СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА АРТТЕРАПЕВТИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

У статті професійна підготовка майбутніх психологів розглядається як цілеспрямований процес формування в здобувачів освіти передусім здатності та внутрішньої готовності до майбутньої фахової діяльності, важливим аспектом яких є досягнення відповідного рівня професійної компетентності, становлення їхньої професійної культури для надання психологічних послуг.

У статті проаналізовано наукові праці вчених з питань застосування положень компетентнісного підходу в освітній діяльності, здійснено аналіз та узагальнення наукових підходів до сутності арттерапевтичної компетентності фахівців різних галузей та розглянуто особливості формування цієї компетентності в майбутніх психологів під час професійної підготовки в закладах вищої освіти. Констатовано, що, незважаючи на підвищену увагу вітчизняних науковців до актуальних питань застосування положень компетентнісного підходу в освітній діяльності, недостатньо дослідженими залишаються питання визначення сутності та структури арттерапевтичної компетентності майбутніх психологів.

На підставі дефінітивного аналізу, а також з опертям на положення формальної логіки запропоновано авторське визначення поняття “арттерапевтична компетентність майбутніх психологів”. Тлумачимо її як здатність особи успішно здійснювати професійну діяльність відповідно до вимог професійного стандарту, що характеризується наявністю арттерапевтичних знань, умінь, навичок, способів мислення, особистого досвіду арттерапевтичної діяльності, ціннісного ставлення до неї і проявляється в спроможності до успішного здійснення психологічного впливу на людей засобами арттерапії з огляду на їхні потреби.

Ґрунтуючись на наукових дослідженнях структури арттерапевтичної компетентності, автори виокремили та схарактеризували компоненти досліджуваного феномену: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, діяльнісний та особистісно-рефлексійний. Усі структурні компоненти досліджуваного феномену є взаємопов’язаними, взаємозалежними і взаємозумовленими.

РОЛЬ ОСВІТНЬОЇ КОМПОНЕНТИ “МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ ТЕХНОЛОГІЇ В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ” В ПІДГОТОВЦІ ФАХІВЦІВ СОЦІОНОМІЧНОЇ СФЕРИ

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

У статті наведено досвід викладання дисципліни “Міждисциплінарні технології в соціальній роботі” здобувачам другого магістерського рівня вищої освіти спеціальності 231 “Соціальна робота” Національного університету “Одеська політехніка”. Розглянуто методи навчання, критерії та засоби оцінювання очікуваних результатів навчання, організацію самостійної роботи здобувачів під час її вивчення. Зазначено, що в ситуації соціальних ризиків та невизначеності сьогодення, здатність фахівців з соціальної роботи розв’язувати складні проблеми з метою надання допомоги уразливим групам населення можливо за умов оволодіння ними міждисциплінарного підходу. За аналізом компетентностей та результатів навчання професійного стандарту побудовано логічну послідовність змістовності структурних компонентів дисципліни, які включає наступні модулі: “Технологізація соціальної роботи на засадах міждисциплінарного підходу”, “Практики міждисциплінарного підходу в соціальній роботі”, а також “Міждисциплінарні технології та методи соціальної роботи з сім’ями та дітьми групи ризику”. Підкреслено, що методи навчання обиралися з урахуванням змісту та мети конкретного заняття. В процесі викладання дисципліни при проведенні лекцій та практичних занять перевага надавалась інтерактивним методам професійно-ситуаційного навчання з урахуванням принципів Гуманітарної освіти (Liberal Art Education). Описано критерії та засоби оцінювання очікуваних результатів навчання за певними видами роботи, включаючи курсову роботу як вид індивідуальної самостійної роботи здобувача. Враховуючи результати навчання за освітньої компоненти “Міждисциплінарні технології в соціальній роботі” та позитивні відгуки здобувачів визначено, що ефективність викладання дисципліни в значній мірі залежить від створення позитивного навчального середовища, що прияє активному залученню здобувачі до спільної роботі, розвитку креативного мислення, спроможності розв’язувати проблеми на засадах міждисциплінарного підходу. гнучкості у прийнятті професійних рішень, а також здатності адаптуватися до змін у соціальному середовищі.

МЕТОДИКА ОПРАЦЮВАННЯ ПСИХОАНАЛІТИЧНОГО ТА ЕКЗИСТЕНЦІЙНОГО ДИСКУРСІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ РОМАНІВ В. ДОМОНТОВИЧА ТА Г. ГЕССЕ: КОМПАРАТИВІСТИЧНИЙ ПІДХІД

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Вивчення модерністської літератури передбачає не лише засвоєння фактологічного матеріалу, але й оволодіння методами міждисциплінарного аналізу. Поєднання психоаналітичної критики та екзистенційної філософії дозволяє глибше розкрити природу художньої суб'єктивності в літературі модернізму. У сучасному освітньому процесі важливо створити умови для рефлексії над темами ідентичності, свободи, кризи, втрати та відчуження, які є наскрізними у модерністському наративі. Аналізуючи твори Віктора Домонтовича та Германа Гессе, здобувачі розширюють досвід критичного мислення та навички трансформації філософських концептів у аналітичні інструменти.

У статті запропоновано модель компаративного дослідження романів "Без ґрунту" Віктора Домонтовича та "Степовий вовк" Германа Гессе. Методологія спирається на поєднання психоаналітичного та екзистенційного підходів, з особливою увагою до внутрішнього монологу, символізму та фрагментарної структури як спільної поетики модерністської прози. Надано дидактичні рекомендації, зразки аналітичних завдань, модулі для практичних занять.

Романи “Без ґрунту” В. Домонтовича та “Степовий вовк” Г. Гессе становлять ідеальну платформу для практичного застосування міждисциплінарного аналізу: психоаналізу (Фройд, Юнг), екзистенціалізму (Сартр, Камю) та поетики модернізму (фрагментація, символізм, саморефлексія). Цей підхід дозволяє здобувачам освіти опанувати складні аналітичні інструменти. Романи “Без ґрунту” та “Степовий вовк” демонструють типологічну схожість в інтерпретації особистісної кризи, роздвоєності свідомості, значущості символічного світу. У курсі компаративістики рекомендуємо розглядати ці твори у порівняльному аспекті як модель модерністської рефлексії.

СИСТЕМА ОСВІТИ УКРАЇНИ: СТРАТЕГІЇ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ БЕЗПЕКИ

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Стаття висвітлює критичну необхідність розвитку культури безпеки, що зумовлено тривожно високим рівнем травматизму серед дітей та молоді в повсякденному житті, а також руйнівними наслідками повномасштабного військового конфлікту в Україні. Підкреслюється, що підвищення рівня безпеки в державі досяжне через формування культури безпеки як якісно нового світоглядного підходу, що включає систему цінностей, переконання, установки та моделі поведінки, які визначають ставлення людини до питань безпеки.

Визначено структуру та складові культури безпеки як інтегрованої системи знань, умінь, практичних навичок, ціннісних орієнтирів та установок, що забезпечують безпечну поведінку індивідів; розкрито цілі та завдання процесу формування культури безпеки в рамках освітньої системи України.

Проаналізовано специфічні аспекти розвитку культури безпеки в дошкільних навчальних закладах, враховуючи вікові та психологічні характеристики дітей дошкільного віку. Описано різноманітні підходи до виховання культури безпеки в закладах загальної середньої освіти, включаючи вивчення спеціалізованого курсу “Здоров'я, безпека, добробут” та інтегроване навчання основам безпеки. Розглянуто важливість та завдання загальнонаціонального інформаційно-освітнього проекту “Клас безпеки” та проєкту “Офіцери Служби освітньої безпеки”. Визначено заходи, результати та особливості процесу формування культури безпеки серед учнів та студентів у закладах професійно-технічної та вищої освіти. Акцентовано увагу на значущості впливу молодіжних та дитячих громадських організацій у контексті виховання культури безпеки серед молоді.

МЕТОДИЧНІ ТАКТИКИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЛОЛОГІЧНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ДО РОБОТИ В МІЖКУЛЬТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто теоретичні аспекти та методичні тактики підготовки майбутніх учителів філологічних спеціальностей до роботи в міжкультурному середовищі закладів освіти. Обґрунтовано необхідність ретельного добору змісту навчання згідно з відомими принципами добору змісту полікультурної освіти: культуроподібності та практико-орієнтованості.

Узагальнено, що підготовка майбутніх учителів філологічних спеціальностей до роботи в міжкультурному середовищі закладів освіти є комплексним, багатоступеневим процесом, який серед безлічі педагогічних, методичних складових потребує інтеграції власне мовного та предметно культурологічного змісту для здійснення міжкультурної взаємодії. Модернізація підготовка майбутніх учителів філологічних спеціальностей до роботи в міжкультурному середовищі закладів освіти можлива на основі використання різноманітних комунікативних тактик, що відповідають рівням освоєння навчального матеріалу. Окреслено методичні моменти організації підготовки майбутніх учителів філологічних спеціальностей до роботи в міжкультурному середовищі закладів освіти: проведення практик в закладах освіти, в яких навчається поліетнічний склад дітей та підлітків; вирішення проблемних ситуацій / завдань із взаємодії представників різних культур у навчально-виховному процесі; участь у міжнародних шкільних проєктах; організація фестивалів інших культур у режимі загальноуніверситетських заходів; розробка позакласних заходів, присвячених іншим країнам як частина підготовки до педагогічної практики; рольові ігри – цікавий практичний компонент підготовки. проведення занять з презентаціями про різні етноси та культури; перегляд фільмів щодо проблем міжкультурного спілкування. Підсумовано, що це дає змогу не лише організувати мовний і культурологічний матеріал, а й конструювати різні соціокультурні контексти, створюючи умови для навчальної міжкультурної комунікації.

СПОРТИВНО-ОЗДОРОВЧИЙ ТУРИЗМ ТА КРАЄЗНАВСТВО У ПРОТИДІЇ БУЛІНГУ

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

Останні роки в Україні характеризуються складною соціально-економічною ситуацією, що ускладнюється повномасштабною війною та супутніми викликами. Серед актуальних проблем сучасного суспільства варто відзначити зростання нетолерантності, розриви у стосунках, соціально-психологічна адаптація до нових реалій життя, відсутність сприятливого комунікативного середовища, погіршення фізичного та психоемоційного здоров’я населення, особливо дітей та молоді [1; 5].

Тема жорстокості в середовищі дітей та молоді завжди привертала увагу суспільства, засобів масової інформації та наукових досліджень. Освітні реформи, що передбачають гуманізацію системи освіти, лібералізацію родинних і шкільних взаємовідносин, а також утвердження толерантності та мультикультурності, покликані зменшити соціальні негативи та сприяти демократизації міжособистісних взаємин. Проте навіть у розвинених країнах фіксуються спалахи дитячої та підліткової агресії, що поки не мають єдиного наукового пояснення. Одні дослідники вважають, що агресія серед здобувачів освіти є природною частиною соціалізації, однак подібні прояви жорстокості можуть варіюватися від безневинних жартів до систематичного цькування, що в окремих випадках призводить до тяжких злочинів, включно з катуванням, доведенням до самогубства чи навіть убивствами
[6; 8].

У статті висвітлено проблему булінгу, його основні форми та механізми, що сприяють поширенню насильства в освітньому середовищі, та способи протидії йому [9; 10]. Розглянуто ефективні підходи до подолання булінгу через фізичну культуру, зокрема засобами спортивно-оздоровчого туризму та краєзнавчої діяльності в рамках програми “Спорт проти булінгу”. Проаналізовано позитивний вплив такої діяльності на фізичний стан, психоемоційне здоров’я та соціальну адаптацію здобувачів освіти.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ІМЕРСИВНОГО СЕРЕДОВИЩА НАВЧАННЯ

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

У сучасних умовах трансформації українського суспільства, зумовлених глобальними соціальними, економічними, культурними та технологічними змінами, система загальної середньої освіти перебуває у стані активного оновлення. Вона стикається з необхідністю не лише відповідати новим освітнім викликам, а й випереджати їх, формуючи покоління здобувачів освіти, здатних до критичного мислення, адаптації, творчості та міжособистісної взаємодії. Одним із ключових напрямів цього оновлення є інтеграція інформаційно-комунікаційних технологій в освітній процес, зокрема – імерсивних технологій як складника інноваційного освітнього середовища.

Імерсивне середовище навчання – це новітня концепція, що надає змогу не просто донести до учня навчальні відомості, а створити повноцінне багатовимірне середовище, у якому він є не лише споживачем знань, а і їхнім активним творцем. У цьому середовищі традиційна модель навчання – коли вчитель є єдиним джерелом знань, а учень пасивним реципієнтом – поступається місцем динамічному, взаємодійному процесу, що враховує індивідуальні особливості учня, його емоційний стан, мотивацію та стиль сприйняття навчальних відомостей.

У зв’язку з цим, метою статті є виокремлення та систематизація психолого-педагогічних умов організації імерсивного середовища навчання в закладах загальної середньої освіти, що сприятимуть підвищенню ефективності навчального процесу, його інтерактивності, емоційної насиченості, адаптивності та мотиваційної привабливості. В роботі виокремлено три основні групи психолого-педагогічних умов: 1) створення інноваційного середовища навчання, зорієнтованого на підтримку інтерактивності та пізнавальної активності учнів; 2) забезпечення імерсивними технологіями та технологічне підґрунтя навчального процесу за якого інноваційні інструменти стають не просто допоміжними засобами, а центральними елементами навчання, що сприяють моделюванню процесів, розвитку дослідницьких умінь, когнітивної активності; 3) умови для розвитку особистісних якостей учнів, які враховують їхній емоційний стан, внутрішню мотивацію, потребу у визнанні та підтримці.

МАТЕМАТИЧНА СТАТИСТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДВИЩЕННЯ НАУКОВОЇ ЯКОСТІ ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

У статті розкрито значення математичної статистики як ефективного інструменту забезпечення наукової обґрунтованості та достовірності результатів педагогічних досліджень. В умовах трансформаційних змін в освіті, цифровізації наукових процесів і посилення вимог до якості дослідницьких робіт, виникає необхідність критичного переосмислення методологічного інструментарію педагогічної науки. Автор наголошує на тому, що математична статистика повинна розглядатися не як факультативна, а як обов’язкова складова методології сучасного педагогічного дослідження.

У центрі уваги – проблема зниження рівня культури наукового мислення при формальному дотриманні вимог до структури наукових робіт. Відзначено, що збільшення кількості кваліфікаційних досліджень у педагогіці не завжди супроводжується якісним аналізом результатів, а отже, знижує як загальнонаукову, так і практичну цінність цих досліджень. Особливу увагу приділено недооцінці значення статистичного аналізу, який часто зводиться до простого підрахунку середніх значень, не враховуючи варіативність, надійність та значущість отриманих результатів.

Проаналізовано класичні та сучасні методи математико-статистичного опрацювання даних, визначено їхню релевантність у контексті педагогічного експерименту. Окреслено необхідність формування дослідницької компетентності майбутніх педагогів, яка передбачає володіння статистичними методами аналізу. Обґрунтовано доцільність включення курсу математичної статистики до обов’язкової частини освітньо-наукових програм для здобувачів ступеня магістра і доктора філософії за спеціальностями галузі 01 «Освіта/Педагогіка».

Зроблено висновок, що математична статистика є не лише технічним інструментом, а потужним засобом формування наукової доброчесності, критичного мислення та здатності здійснювати об’єктивний аналіз педагогічних явищ. Її інтеграція в педагогічну освіту є запорукою підвищення якості вітчизняної наукової продукції та формування дослідницької культури нового покоління науковців.

ДИДАКТИЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПРОФЕСІЙНІЙ ОСВІТІ

чт, 27 лют 2025 00:00:00 +0200

У статті розглянуто актуальну проблему використання цифрових технологій у професійній освіті. Уточнено, що стратегія імплементації цифрових технологій у професійну освіту базується на сучасному вітчизняному законодавчому рівні.

Окреслено суть ключового поняття дослідження “цифрові технології у професійній освіті” як комплексу технологічних рішень, які спрямовані на оптимізацію та модернізацію освітнього процесу через використання сучасних цифрових засобів навчання.

На основі аналізу нормативного вітчизняного законодавства, науково-педагогічної, навчально-методичної літератури, досвіду використання цифрових технологій в освітньому процесі визначено дидактичний потенціал сучасних цифрових технологій (технології віртуальної та доповненої реальності, блокчейн, технології штучного інтелекту, хмарні технології, телекомунікаційні технології) у професійній освіті.

Зазначено, що використання цифрових технологій у професійній освіті зумовлює також низку суттєвих викликів, проблем (формування цифрової компетентності та АІ-грамотності учасників освітнього процесу, подолання цифрового розриву, вирішення питань безпеки в цифровому просторі та конфіденційності інформації, необхідність адаптації освітніх програм до нових технологічних реалій, удосконалення моделей цифрового освітнього простору щодо задоволення освітніх потреб здобувачів, розробка та створення якісного цифрового контенту усіх галузей знань та забезпечення відкритого доступу до нього, забезпечення безпекових умов організації освітнього процесу в очній, дистанційній або змішаній формі у період воєнного стану в Україні, а також і в повоєнний час), які потребують негайного вирішення у найближчій перспективі.

У ході дослідження зроблено висновок про те, що заклади професійної освіти потребують глобальної цифрової трансформації, що передбачає диджиталізацію усіх сфер діяльності (управлінської, освітньої, наукової) та створення цифрової екоструктрури. Окреслено перспективи здійснення подальших досліджень.