ПОНЯТТЯ ПРО МОВНУ ОСОБИСТІСТЬ У НАУКОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ
DOI:
https://doi.org/10.31392/NZ-npu-154.2022.05Ключові слова:
лінгвостилістика, стиль, ідеостиль, мовна особистість, художній стильАнотація
У мовознавстві та літературознавстві проблеми лінгвостилістики і практичне дослідження мови окремих визначних письменників завжди актуальні. Вивчення особливостей ідеостилю на початку ХХ сторіччя пробудило розвідки художнього та поетичного слова.
Дослідження індивідуального стилю письменника як галузь українського мовознавства актуалізувалось у 40-х – 50-х роках двадцятого століття, коли з’явилися праці про творчість Т. Шевченка, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, П. Тичини, Ю. Яновського.
Поняття літературний стиль містить у собі низку складових частин: індивідуальна манера викладу думок окремого письменника, сукупність художніх засобів, характерних рис його творів, жанрів.
Майстерність письменника зумовлює не лише добір мовних засобів із загальнонаціональної скарбниці мови, а й поєднання їх у середині художнього цілого, створення таких особливостей стилю, що вирізняли б його серед інших митців, робили б його стиль індивідуальним. Зміст художнього твору, його образи, ставлення автора до зображуваних подій і героїв утілюється в мові. Мовна особистість письменника як об’єкт історичної стилістики є репрезентантом текстів різної жанрово-тематичної специфіки, створених у певну епоху в характерних стильових виявах під впливом екстралінгвальних і літературно-мистецьких законів. Вона розвивається на певному історико-філологічному тлі, що формує її відповідно до рівня розвитку того чи іншого суспільства, з одного боку, і стану розвитку мови, з іншого.
Виразна й образна мова літературних творів завдяки силі своїх літературно-естетичних особливостей помітно виділяється серед інших її різновидів, таким чином займаючи головуюче положення в системі засобів літературного вираження і, відповідно, впливаючи на розвиток усієї національної мовної культури.
Мова художньої літератури популяризує найкращі засоби та прийоми літературного вираження, одночасно виступаючи зразком та критерієм, на який повинні орієнтуватися при відборі мовних засобів. Звідси стає очевидною відповідальна роль письменника у формуванні літературної мови, у розвитку національної мовної культури.
Посилання
Бацій І. С. Краса і сила слова: Бесіди про мову художнього твору. Київ : Наук. думка, 1983. 232 с.
Білодід І. К. Крилате слово поета. Українська мова в школі. 1962. № 6. С.14.
Єрмоленко С. Я. Стиль індивідуальний / Українська мова. Енциклопедія. Редкол. : Русанівський В. М., Тараненко О.О. (співголови), М. П. Зяблюк та ін. Київ : Укр. енцикл., 2000. С. 603-604.
Сологуб Н. М. Мовний світ Олеся Гончара. Київ : Наук. думка, 1991. 140 с.
Стилістика української мови : підручник / Л. І. Мацько, О. М. Сидоренко, О. М. Мацько ; за ред. Л. І. Мацько. Київ : Вища шк., 2003. 462 с.
Сучасна українська літературна мова. В 5-ти кн. / за заг. ред. акад. АН УРСР І. К. Білодіда. Київ : Наук. думка, 1973. Кн. 4. Стилістика. 588 с.
Ткаченко А. О. Мистецтво слова: Вступ до літературознавства : підручник для студентів гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів. 2-е вид., випр. і доповн. К. : ВПЦ “Київський університет”, 2003. 448 с.
Франко І. Я. В 20 т. Київ : Наук. думка, 1955. Т. 17. 530 с.