ІСТОРІОГРАФІЯ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ В 1920-Х – 2007-Х РР. : ВІТЧИЗНЯНИЙ ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИЙ АСПЕКТ
DOI:
https://doi.org/10.31392/NZ-npu-142.2019.18Ключові слова:
науковий потенціал, професійна школа, підготовка вищих кадрів, освітнє життяАнотація
На підставі історико-політологічних і архівних даних XX ст., у статті проаналізовані історіографічні етапи і періоди становлення і розвитку вищої освіти у 1920-2007 рр.
Аналізуючи статути трудової і правової школи в архівних даних 20х-60х рр. XX ст., автори дійшли висновку, що українська наукова школа пройшла великий творчий і пошуковий період, була об’ємною, професійною і ідеологічною на різних історичних періодах. Вона завжди виділяла і підкреслювала історико-філософський підхід наукового пошуку у професійній підготовці вищих кадрів педагогічного і культурного напрямків.
Історіографія – це науковий пошук нового методу системного аналізу, це тривалий період духовного і освітнього життя і розвитку українського суспільства.
В роки незалежності, в період ствердження суверенітету і демократичної свободи, Україна має потребу в переосмисленні всієї своєї історії, вона потребує аналізу і переосмислення періоду багатовікової боротьби за національну державність, враховуючи минулий історичний досвід при вирішенні нових завдань. Починаючи з 1991 р. розбудова України як незалежної, правової, демократичної держави стала імпульсом для переходу до нового стану в розвитку української національної історіографії, для створення правдивої історії, фактів і подій української нації.
Українська історіографія як історична наука та суспільно-політичні навчальні дисципліни повертають собі втрачену соборність, людську довіру, світовий історіографічний простір, національно-державницьку ідею, повертають забуті імена і постаті, повертають гідність і впевненість в собі. Науковці і педагоги України взяли курс на трансформацію світогляду від авторитаризму до демократії, до побудови громадянського суспільства, до відновлення національної думки і фактів, до відновлення української держави.Посилання
Bekh V. P. (2005). Henezys sotsialnykh problem vyshchoi shkoly. Osvita upravlinnia. T. 8. 3-4.
S. 195.
Boliubash A. K. (2008). Vyshcha osvita Ukrainy – Yevropeiskyi vymir: stan, problemy, perspektyvy.
Kyiv : Vyshcha shkola, 128 s.
Horskyi V. S. (1990). Problema vykhovannia “novoi intelihentsii”. Intelihentsiia humanna obiednuvalna syla suchasnoho suspilstva / red. Kurasa I. F. ta in. Kyiv, S. 26-27.
Demianenko N . M . (2008). Yevropeiskyi rehion vyshchoi osvity: priorytety rozvytku universytetu.
Visnyk Cherkaskoho natsionalnoho universytetu im. B. Khmelnytskoho. Seriia “Pedahohichni nauky”.
Vyp. 125. S. 3-7.
Elyutin V. P. (1971). Razvitie vysshej shkoly v SSSR (1966–1970 gg.). Moskva.
Zashkilnyk L. (1999). Metodolohiia istorychnoi nauky. Lviv.
Ziaziun I . A . (2000). Kontseptualni zakhody teorii osvity v Ukraini. Pedahohika i psykholohiia profesiinoi osvity. 1. S. 12-14.
Kutsaieva T. O. (2007). Rozvytok vyshchoi osvity v URSR (1965–1985 rr.) : avtoref. dys. … kand. istor. nauk: 07.00.01 / Kyivskyi natsionalnyi universytet im. T. Shevchenka. Kyiv, 22 s.
Maiboroda S. V. (2000). Derzhavne upravlinnia vyshchoiu osvitoiu v Ukraini: struktura, funktsii, tendentsii rozvytku (1917–1959 rr.). Kyiv, 308 s.
Martirosian O. I. (2013). Orhanizatsiino-pedahohichni zakhody rozvytku osvity doroslykh v Ukraini (20-50-ti rr. KhKh st.) : dys. … kand. ped. nauk : 13.00.01 “Zahalna pedahohika ta istoriia pedahohiky”.
Kyiv, 254 s.
Mykhalchenko M. I. (2001). Osvita i nauka: poshuky novykh paradyhm modernizatsii. Vyshcha osvita Ukrainy. 2. S. 14-19.
Osmolovska O. Yu. (2004). Derzhavna polityka shchodo profesorsko-vykladatskykh kadriv radianskoi Ukrainy (1920–1930-ti rr.) : dys. … kand.. istor. nauk : 07.00.01 / Kyivskyi natsionalnyi universytet im. T. Shevchenka. Kyiv, 22 s.
Pitov V. I. (1968). Vyshcha shkola Ukrainskoi RSR za 50 rokiv. Kyiv, Ch. II.
Pokrovskyi N. E. (2004). Transformatsiia unyversytetov v uslovyiakh hlobalnoho razvytyia. Zhurnal sotsyolohyy y sotsyalnoi antropolohy. T. VII. 4. S. 152.
Polozhenie ob aspiranture pri vysshih uchebnyh zavedeniyah i nauchno-issledovatelskih uchrezhdeniyah.
Moskva, 1972.
Prokopenko A. L. (2007). Osvita yak chynnyk sotsialnykh zmin (metodolohichnyi aspekt) : avtor. dys. … kand. fil. nauk : 09.00.03 – “Sotsialna filosofiia ta filosofiia istorii”. Kyiv, 3. 19 s.
Raskin D . I . (1989). Klassifikaciya istoriko-pedagogicheskih istochnikov. Istoriograficheskie i metodologicheskie problemy izucheniya istorii otechestvennoj shkoly pedagogiki: sborn. nauchn. stat. / po red. E. D. Dneprova. Moskva, S. 85-92.
Rozvytok istorychnoi nauky v Ukraini za roky radianskoi vlady / red. P. Kalynychenko. Kyiv : Naukova dumka, 1973. 254 s.
Serhiichyk O. M. (2002). Vyshcha shkola Ukrainy v umovakh liberalizatsii suspilnoho zhyttia (1953– 1964 rr.) : dys. … kand. istor. nauk : 07.00.01 / Pereiaslav-Khmelnytskyi derzh. ped. un-t im. H.
Skovorody, 229 s.
Sydorchuk T. T. (1998). Pidhotovka naukovykh ta naukovo-pedahohichnykh kadriv cherez aspiranturu v Ukraini (1920–1970-ti rr.) : dys. … kand. istor. nauk : 07.00.01 / Z aporizkyi derzh. ped. un-t.
Zaporizhzhia, 236 s.
Sihaieva L. Ye. (2010). Rozvytok osvity doroslykh v Ukraini (druha polovyna KhKh st. – poch. KhKhI st.) : monohrafiia. Kyiv : TOV VD “EKMO”, 420 s.
Skubanevska O. (2007). Neobkhidnist i realii innovatsiinoho rozvytku osvity. Vyshcha osvity Ukrainy.
Kyiv : Pedahohichna presa, 3. S. 32-35.
Stryzhak S. M. (2008). Kadrove zabezpechennia serednoi i vyshchoi osvity URSR ta istorychnyi dosvid 1920-kh – 1930-kh rr. : avtoref. dys. … kand. istor. nauk : 07.00.01 / Cherkaskyi derzh. ped. un-t im.
B. Khmelnytskoho. Cherkasy, 20 s.
Tkachenko V., Reient O. (1996). Metodolohichni zasady teorii tsyvilizatsiinoho protsesu. Kyiv.
Shkil M. I., Romanovskyi O. H. (1999). Tendentsii i pryntsypy podalshoho rozvytku vyshchoi osvity Ukrainy (za materialamy Vsesvitnoi konferentsii YuNESKO z vyshchoi osvity). Osvita i upravlinnia.
T. 3. 3. S. 103-111.
