УКРАЇНСЬКА МОВА У ФОКУСІ ЗАГАЛЬНОНАУКОВИХ І ЛІНГВОДИДАКТИЧНИХ СТУДІЙ

Гальона Н. П., Дудко І. В., Шемет В. Г.

Анотація

У нових соціальних умовах українська мова стає водночас об’єктом наукової та інструментом когнітивної й інформаційної діяльності. Актуальність статті зумовлена потребою узагальнення сучасних дослідницьких завдань і методів у галузі україністики та лінгводидактики, зокрема кореляції нової наукової парадигми та інтегрованого методологічного підходу в умовах цифрової трансформації та глобалізації.

У статті розглянуто особливості розвитку сучасної україністики та лінгводидактики в контексті змін, викликаних поширенням міждисциплінарного підходу та цифровізацією. Акцентовано, що українська лінгвістика демонструє тенденцію до інтеграції з іншими галузями наукового знання: соціологією, психологією, журналістикознавством, теорією комунікації, культурологією, що сприяє дослідженню мови як складного соціокультурного явища. Висловлено думку щодо змін у методології науки, зокрема адаптації та модифікації загальнонаукових і спеціальних методів до нових завдань досліджень. Особливу увагу приділено дискурсивному аналізу, який стає одним із основних методів дослідження філологічних явищ, та соціолінгвістичним методам і принципам їх застосування. Зазначено, що українська мова є не лише об’єктом наукового аналізу, а й інструментом пізнання та комунікації в епоху штучного інтелекту. Окреслено методологічні пріоритети в українській лінгводидактиці, зосереджено увагу на ролі української мови у формуванні комунікативної компетенції в цифровому середовищі.

Завдання лінгводидактики та функціонування української мови у взаємодії зі штучним інтелектом пов’язані спільною метою – забезпечити сучасному громадянинові здатність використовувати мову як ефективний інструмент у повсякденній активності, а також у навчанні, професійній діяльності та цифровому світі, зберігаючи при цьому національну мовну ідентичність.