ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВЕКТОР РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ ТА НАВЧАННЯ: ТЕНДЕНЦІЇ, ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Забіяка І. М.

Анотація

У 2002 році Європейський комітет ініціював «Копенгагенський процес», який уперше визначив європейську стратегію професійної освіти та навчання, яка ґрунтувалася на оцінці актуального становища, яку поділяють країни – члени Європейського Союзу. Мета цієї концепції – розширити співробітництво в конкретній частині початкової та безперервної професійної освіти, однак без будь-яких організаційно-правових зобов’язань. У документі викладено рекомендації для держав-членів ЄС, які передбачають відповідні принципи діяльності [2].

У статті схарактеризовані реформи професійної освіти та навчання у контексті рекомендацій стратегії «Копенгагенський процес». В досліджені відзначено тенденцію до створення спільної моделі професійної освіти у європейському просторі, а також охарактеризовано суттєві розбіжності, які збереглися та продовжують поглиблюватися. Зазначимо, що проєкт зближення систем освіти і навчання держав-членів ЄС з метою створення спільного простору професійної мобільності на континентальному рівні розпочався з самого початку з початку європейської інтеграції.

У 1957 році Римський договір закріпив професійну підготовку як сферу діяльності Співтовариства. Однак, необхідно було пройти значний проміжок часу, поки було налагоджено процес оперативного співробітництва, структурований навколо спільних цілей і базових стандартів [12]. Незважаючи, що Маастрихтський договір встановив цей принцип у 1992 році, реалізований він був лише у період цього століття, коли сформувалася справжня політика Співтовариств у даній сфері. «Європейська стратегія освіти та навчання», відома як «E&T 2010», була започаткована у 2002 році Барселонською Європейською Радою, наслідуючи Лісабонську стратегією, прийнятою двома роками раніше. За результатами дослідження було встановлено, що вона передбачає шість пріоритетів: підвищення цінності освіти і навчання в усіх його формах (формальній, неформальній, інформальній); інформування, керівництво і консультування; інвестування часу і грошей; узгоджувати освітні послуги з потребами здобувачів освіти; поширювати базові навички; сприяти впровадженню інноваційних методів навчання. Як зазначено в статті, що це не нав’язана схема або структура, а загальна стратегія, яку кожна держава-член ЕС зобов’язується наповнити змістом, спираючись на постійний обмін досвідом, зберігаючи при цьому контроль над методами і ресурсами. Ця необов’язкова процедура, відома як «відкритий метод координації» (ВМК), розроблений у 1997 році на підтримку Європейської стратегії зростання і зайнятості, після чого був поширений на соціальну інтеграцію і лише у 2002 році на освіту і професійну підготовку.

Однак, можна відзначити, що більше двадцяти років по тому, конвергенція не є настільки очевидною, натомість спостерігається суттєва різноманітність, яка й надалі панує в Європі, коли йдеться про професійну освіту. Проаналізувавши розвиток професійної освіти та навчання з 1995 року, стало можливим окреслити перспективну картини розвитку ПОН в Європі в період до 2035 року.